Його провінційна світлість прибрав вигляду втомленої зверхності, суто по-костаґуанському розвалившись у кріслі біля відчиненого вікна. На Пласі сáме гримотів уривки з опер військовий оркестр, і господар кабінету двічі підняв руку, наказуючи Чарлзові мовчати, поки він не дослухає свій улюблений пасаж.
— Чудово! Чарівно! — мимрив він, а Чарлз Ґулд тим часом чекав, із непохитною терплячістю стоячи поруч.
— Лючія! Лючія ді Ламмермур! Музика — це моя пристрасть! Я від неї в захваті. Ах! Божественно… Ах!.. Моцарт… Sí[75]! Божественно… Про що ви говорили?
Звичайно, до нього вже дійшли чутки про наміри новоприбулого. До того ж він одержав офіційне попередження із Санта-Марти. Своєю поведінкою він мав на меті приховати своє зацікавлення і вразити відвідувача. Але щойно він замкнув певну суму в шухляді великого письмового столу в дальньому куті кабінету, як став дуже товариським і бадьоро повернувся до свого крісла.
— Якщо маєте намір будувати біля копальні селища і заселяти їх, то вам треба звернутися до Міністерства внутрішніх справ, аби воно видало щодо цього указ, — порадив він по-діловому.
— Я вже надіслав заяву, — незворушно відповів Чарлз Ґулд, — і зараз цілком сподіваюся на прихильні висновки вашої світлості.
Його світлість був людина мінливого настрою. По отриманні грошей на його просту душу зійшла безмірна благодушність. Зненацька він глибоко зітхнув.
— Ах, доне Карлосе! Чого ми хочемо, так це просувати у провінції таких людей, як ви. Летаргія — летаргія здолала цих аристократів! Брак громадського духу! Відсутність будь-якого підприємництва! От я зі своїм глибоким знанням Європи, ви ж розумієте…
Набундючено приклавши руку до грудей, він підвівся і зіп’явся навшпиньки, а тоді десять хвилин, майже не переводячи духу, намагався пробити силою свого інтелекту ввічливу мовчанку Чарлза Ґулда, і коли, раптом зупинившись, знову впав у своє крісло, то мав такий вигляд, ніби його наступ на фортецю відбито. Аби врятувати свою гідність, він поквапився відпустити цього мовчазного чоловіка, урочисто кивнувши йому і промовивши з понурою, втомленою поблажливістю:
— Можете покладатися на мою просвічену прихильність, поки заслуговуватимете на неї своєю поведінкою доброго громадянина.
Він узяв паперове віяло і почав бундючно обмахуватись ним, а Чарлз Ґулд відкланявся і вийшов. Тоді його світлість ураз кинув віяло і ще довгенько здивовано та спантеличено витріщався на зачинені двері. Нарешті знизав плечима, ніби хотів так утвердитись у своєму зверхньому ставленні. Холодний, тупий. Жодного інтелекту. Ще й рудий. Справжній англієць. Вартий зневаги.
Ураз обличчя його потемніло. Що означала ця відчужена і холодна поведінка? Він був перший із багатьох політиків, спрямованих зі столиці керувати Західною провінцією, якого вразили своєю образливою незалежністю манери Чарлза Ґулда в офіційних зносинах.
На думку Чарлза Ґулда, якщо вже вислуховування дрімучих нісенітниць мало скласти частину ціни, яку він мусить сплатити за те, аби йому дали спокій, то зобов’язання самому нести нісенітниці до угоди аж ніяк не входило. Він чітко відділяв перше від другого. У тих провінційних сатрапів, перед якими звикли трепетати мирні представники всіх класів, стриманість цього інженера з англійською зовнішністю викликáла занепокоєння, яке коливалось від низькопоклонства до розлючення. Поступово всі виявили, що цей чоловік завжди має міцні зв’язкú з вищими інстанціями Санта-Марти, і то байдуже, яка партія там при владі.