Він був сам здивований теплом, з яким говорив до неї. Не потрібно було знижувати голос: він весь час звучав тихо — просто шепіт серед тиші темних будинків із віконницями, які за звичаєм Сулако засувались рано, аби у вікна не тягло нічною прохолодою. Лише «сала» «каси» Ґулдів виклично палахтіла чотирма своїми вікнами — яскравий заклик до світла в непроглядній німотній темряві вулиці. І після короткої паузи на маленькому балкончику відновилось шепотіння.
— Але ж ми працюємо заради того, щоб усе це змінити, — запротестувала Антонія. — Сáме цього ми й бажаємо. Це наша мета. Наша велика спільна справа. А слово, яке ви зневажаєте, стало означати також жертовність, відвагу, вірність, страждання. Тато, який…
— Оранка на морі, — перервав її Деку, дивлячись униз.
Знизу пролунали звуки важких квапливих кроків.
— Щойно завернув до брами ваш дядько, генеральний вікарій собору, — повідомив Деку. — Сьогодні вранці він відслужив месу для вояків на Пласі. Для нього спорудили вівтар з барабанів, як вам відомо. І винесли на площу всі розмальовані статуї, аби їх провітрити. Дерев’яні святі стояли вряд, як солдати, на верхньому майданчику великих сходів. Вони скидались на пишний почет при генеральному вікарії. Я бачив ці великі урочистості з вікна Porvenir-у. Він чудовий, ваш дядечко, останній з Корбеланів. Увесь виблискував у своїх ризах з великим багряним оксамитовим хрестом на спині. А наш спаситель Барріос просидів усю службу в клубі Amarilla, п’ючи пунш при відчиненому вікні. Він esprit fort[160], цей наш Барріос. Я щомиті очікував, що ваш дядько ось-ось вивергне анафему на оте перев’язане чорним око у вікні навпроти. Але він хоч би що. Зрештою війська помаршували з Пласи. Згодом Барріос вийшов із клубу з кількома офіцерами і стояв, просторікуючи, на краю хідника в геть розхристаному мундирі. Зненацька у дверях собору з’явився ваш дядько, вже не в блискучих ризах, а весь у чорному, такий грізний, — самі знаєте, що він у такі моменти нагадує духа помсти. Зводить очі, крокує просто до групи в мундирах і відводить генерала за лікоть. Водив його в затінку муру чверть години. Ні на мить не відпускав його ліктя, весь час схвильовано про щось говорячи і жестикулюючи довгою чорною рукою. Цікава була сцена. Офіцери ніби закам’яніли від подиву. Визначна він людина, цей ваш дядечко-місіонер. Він ненавидить безбожників більше, ніж єретиків, і навіть язичники для нього набагато кращі за безбожників. Знаєте, часом він милостиво зволить називати мене язичником.
Антонія слухала його, поклавши руки на балюстраду, і плавно то розгортала, то згортала віяло, а Деку говорив трохи нервозно, наче боявся, що вона залишить його при першій же паузі. Їхнє відносне усамітнення, дорогоцінне відчуття інтимності, легкі дотики їхніх рук — усе це його злагідняло, і час від часу в потік його іронічного бубоніння закрадались ніжні інтонації.
— Я радий найменшому знаку прихильності з боку ваших рідних, Антоніє. І, можливо, він мене розуміє, врешті-решт! Але і я його знаю, нашого падре Корбелана. Суть політичної честі, справедливості й чесності полягає для нього в поверненні конфіскованого церковного майна. Ніщо інше не змогло б витягти з джунглів цього несамовитого хрестителя диких індіанців, аби він потрудився в ім’я ріб’єристської справи! Ніщо інше, крім безпідставної надії на це! Він би й сам підняв pronunciamiento проти будь-якого уряду заради такої мети, якби лише знайшов прибічників! Що про це думає дон Карлос Ґулд? Але, звичайно, з огляду на його англійську непроникність годі сказати, що він собі думає. Можливо, він не думає ні про що, крім своєї копальні, свого Imperium in Imperio. Щодо пані Ґулд, то вона думає про свої школи, свої шпиталі, про матерів з малими дітьми, про кожного хворого і старого у трьох гірницьких селищах. Якщо ви повернете зараз голову, то побачите, як вона витискає звіт із того зловісного лікаря в картатій сорочці — як пак його звуть? — Моніґема, або ж повчає дона Пепе, чи слухає падре Романа. Сьогодні всі вони тут — усі її державні міністри. Авжеж, вона розсудлива жінка і, можливо, дон Карлос — розсудливий чоловік. А фундаментальний англійський здоровий глузд передбачає звичку багато не думати, а натомість визначати, яку практичну користь можна мати з поточного моменту. Ці люди — не такі, як ми. Нам не властива політична логіка, нам властиві політичні пристрасті — іноді. Що таке переконання? Особливе бачення нашої особистої вигоди, практичної чи емоційної. Ніхто не є патріотом задарма. Це слово добре нам прислужилось. Але я далекоглядний і не прикладатиму цього слова до вас, Антоніє! Я не маю патріотичних ілюзій. Маю лише найвищу ілюзію — ілюзію закоханого.