— До мене не приходьте, — абсолютно спокійно відказав Чарлз Ґулд. — У мене не буде жодної унції, аби з кимось ділитися. Жодної унції. Навіть для власного брата, якби я мав брата і він був головним інженером найперспективнішої залізниці у світі.
— Що ж це? — незворушно спитав головний інженер. — Недоброзичливість?
— Ні, — з гідністю відповів Чарлз Ґулд. — Стратегія.
— Радикальна, маю сказати, — зауважив у дверях головний інженер.
— Чи це правильний термін? — спитав Чарлз Ґулд з кімнати.
— Маю на увазі — закореніла, ви ж розумієте, — пояснив інженер таким тоном, ніби його це тішило.
— Авжеж, — повільно проказав Чарлз. — Ґулдова концесія так глибоко закоренилась у цій країні, в цій провінції, в отій ущелині серед гір, що вигнати її звідси можна хіба що динамітом. Це мій вибір. Це моя остання карта.
Головний інженер тихо присвиснув.
— Добра гра, — сказав він дещо стримано. — І ви казали Голройдові про цей надзвичайний козир, який маєте в руках?
— Карта лише тоді карта, коли вона у грі, коли нею ходять у кінці гри. Доти її можна назвати…
— Зброєю, — підказав залізничних справ майстер.
— Ні. Її можна назвати радше аргументом, — м’яко виправив його Чарлз Ґулд. — Отак я й представив її панові Голройду.
— І що він на це сказав? — спитав інженер з неприхованою цікавістю.
— Він, — заговорив Чарлз Ґулд після короткої паузи, — він сказав щось про потребу стояти на смерть і покладати надію на Бога. Можна було б подумати, що він трохи злякався. І все ж, — вів далі адміністрадóр копальні Сан-Томе, — він дуже далеко, ви це знаєте, а Бог, як то кажуть у цій країні, дуже високо.
Схвальний сміх інженера затихав унизу сходів, де Мадонна з Дитям на руках, здавалось, дивиться зі своєї неглибокої ніші вслід його широкій спині, що аж трусилась від реготу.
У «касі» Ґулдів панувала глибока тиша. Господар дому, пройшовши «корредором», відчинив двері своєї кімнати й побачив дружину, яка сиділа у великому кріслі-гойдалці — кріслі, в якому він зазвичай курив, — і замислено роздивлялася свої маленькі черевички. Вона не підняла очей, коли він увійшов.
— Стомилася? — запитав Чарлз Ґулд.
— Трохи, — відповіла пані Ґулд. І, все ще не підводячи очей, додала з почуттям: — Усе це справляє кошмарне враження нереальності.
Чарлз Ґулд стояв, дивлячись на дружину, перед довгим столом, заваленим паперами, на якому лежав мисливський стек і пара острог.
— Певно, спека і пил на бéрезі сьогодні пополудні були страшенні, — співчутливо заговорив він півголосом. — А вода, певно, блищала просто жахливо.
— Від блиску можна заплющити очі, — відказала пані Ґулд. — Але, мій любий Чарлі, я не можу заплющити очі на наше становище, на це страшне…
Вона підняла очі й зазирнула чоловікові в обличчя, з якого зникли всі ознаки співчуття чи будь-яких інших емоцій.
— Чому ти мені не розповіси? — мало не заголосила вона.
— Я гадав, що ти чудово зрозуміла мене від самого початку, — повільно відповів Чарлз Ґулд. — Гадав, що ми давно сказали все, що треба було сказати. Тепер нема про що говорити. Були речі, які треба було зробити. Ми їх зробили й далі їх робимо. Зараз не випадає відступати. Я не думаю, що насправді, навіть із самого початку, міг бути якийсь шлях до відступу. І, що більше, ми навіть не можемо дозволити собі зупинитись.
— Ах, якби ж знаття, як далеко ти надумав зайти, — відказала дружина з майже грайливою інтонацією, але здригнувшись у душі.
— Звичайно, якомога далі, — була відповідь само собою зрозумілим тоном, який змусив пані Ґулд зробити ще одне зусилля, щоб угамувати дрож.
Вона підвелась, люб’язно усміхаючись, і зі своїм пишним важким волоссям та довгим шлейфом сукні здавалася ще меншою.
— Але завжди — до успіху, — сказала вона переконливо.
Чарлз Ґулд, обіймаючи її сталево-блакитним поглядом уважних очей, без вагання відповів:
— О, немає жодної альтернативи.
Він вклав у свій голос безмежну впевненість. Щодо слів, то це було все, що йому дозволяло сказати його сумління.
Легка усмішка все не сходила з лиця пані Ґулд. Вона пролепетала:
— Я тебе залишу, у мене трохи болить голова. Спека і пил таки були добрячі… Гадаю, ти збираєшся повернутись на копальню ще до ранку?
— Опівночі, — відказав Чарлз Ґулд. — Завтра ми привозимо срібло. А тоді я візьму цілих три дні відпустки, аби побути в місті разом з тобою.
— А, ти збираєшся зустріти ескорт. Я буду на балконі о п’ятій, аби побачити, як ти проїздиш. До завтра, побачимось.