— Щось трапилося з Віолами? — спитала пані Ґулд.
— З Віолами? Маєте на увазі старого Ґарібальдіно, який тримає готель, де живуть інженери? Там нічого не трапилося. Капатас нічого про них не згадував, лише сказав, що мене розшукував телеграфіст із Телеграфної компанії, ходячи по Пласі з непокритою головою. Є новини з глибинки, пані Ґулд. Я б сказав — чутки про новини.
— Добрі новини? — півголосом запитала пані Ґулд.
— Безцінні, я б сказав. Але якби я мусив їх описати, то сказав би, що новини погані. Вони зводяться до того, що під Санта-Мартою відбулася дводенна битва і що ріб’єристи зазнали поразки. Напевно, це сталося кілька днів тому… Може, тиждень. Чутки про це щойно дійшли до Кайти, і людина, відповідальна за тамтешню телеграфну станцію, переслала новини телеграфом сюди, своєму колезі. Ми могли б з таким самим успіхом притримати Барріоса в Сулако.
— Що ж тепер робити? — пролепетала пані Ґулд.
— Нічого. Він разом з військами — у морі. За кілька днів буде в Кайті й там довідається про новини. Що він тоді робитиме, хтозна. Закріпиться в Кайті? Перейде на бік Монтеро? Найімовірніше, розпустить свою армію, а сам відпливе на одному з пароплавів ОПСК на північ або південь — до Вальпараїсо чи Сан-Франциско, байдуже куди. Наш Барріос має великий досвід вигнань та репатріацій, які позначають поворотні пункти політичної гри.
І Деку, обмінявшись із пані Ґулд пильними поглядами, додав, так би мовити, наздогад:
— І все ж, якби ми мали Барріоса, то могли б щось вдіяти.
— Монтеро переміг, остаточно переміг! — видихнула пані Ґулд, ніби не вірячи в це.
— Можливо, це «качка». Пташки цього виду масово вилуплюються в такі часи, як оце тепер. А навіть якщо це правда? Що ж, припустімо найгірше, припустімо, що це правда.
— Тоді все пропало, — відказала пані Ґулд зі спокоєм розпачу.
Зненацька вона ніби прозріла, ніби побачила, який Деку страшенно схвильований під маскою напускної безтурботності. Власне, це хвилювання зраджував його сміливий і насторожений погляд, напівзухвалий-напівпрезирливий вигин вуст. І з них злетіла французька фраза — так, наче для цього бульварного костаґуанеро існувала лише одна переконлива мова:
— Non, Madame. Rien n'est perdu[167].
Це вивело пані Ґулд з оніміння, мов удар електричного струму, і вона жваво спитала:
— Що ж, на вашу думку, треба робити?
Але за прихованим хвилюванням Деку вже прозирало щось глузливе.
— А що б ви чекали від справжнього костаґуанеро? Звичайно, ще одну революцію треба робити. Слово честі, пані Ґулд, я певен, що я справжній hijo del pays, справжній син своєї вітчизни, хай там що може казати отець Корбелан. І я не настільки безвірник, щоб не вірити у власні ідеали, у власні рецепти, у власні бажання.
— Ага, — відказала пані Ґулд із сумнівом у голосі.
— Схоже, я вас не переконав, — знову заговорив французькою Деку. — Тоді кажу інакше: у власні пристрасті.
Пані Ґулд сприйняла це уточнення незворушно. Щоб уповні його зрозуміти, їй не треба було вислуховувати запевнення свого співрозмовника, який півголосом говорив:
— Немає нічого, чого б я не зробив заради Антонії. Я готовий піти на все. На будь-який ризик.
Деку ніби віднайшов у висловленні своїх думок якусь нову відвагу.
— Ви б не повірили мені, якби я сказав, що це любов до вітчизни…
Пані Ґулд зробила жест розчарованого заперечення, ніби говорячи цим, що такої мотивації вона вже ні від кого не очікує.
— Сулакська революція, — стишено, але з притиском, вів далі Деку. — Тут можна послужити Великій Справі, саме тут, де вона взяла початок, на тому місці, де вона зародилася, пані Ґулд.
Нахмурившись і замислено покусуючи нижню губу, вона відступила на крок від дверей.
— Ви ж не збираєтесь розповісти про це своєму чоловікові? — стривожено зупинив її Деку.
— Але вам же потрібна його допомога?
— Без сумніву, — не вагаючись, визнав Деку. — Усе залежить від копальні Сан-Томе, але я б волів, щоб він поки що нічого не знав про мої… мої надії.
Обличчя пані Ґулд стало спантеличене, і Деку, підійшовши до неї, довірочно пояснив:
— Розумієте, він же такий ідеаліст.
Пані Ґулд почервоніла, а водночас її очі потемніли.
— Чарлі — ідеаліст! — здивовано мовила вона ніби сама до себе. — На Бога, що ви маєте на увазі?
— Авжеж, — поступився Деку, — дивно про це говорити, маючи перед очима копальню Сан-Томе, можливо, найграндіозніше явище в цілій Південній Америці. Але навіть з увагою на це — він же ідеалізує це явище до такої міри…