Він зробив паузу.
— Пані Ґулд, ви свідомі того, до якої міри він ідеалізує існування, цінність, значення копальні Сан-Томе? Ви цього свідомі?
Напевно, Деку знав, про що казав.
Його слова справили очікуваний ефект. Пані Ґулд, готова спалахнути, зненацька передумала, видавши щось подібне до тихого стогону.
— Що вам відомо? — спитала вона ледь чутно.
— Нічого, — твердо відповів Деку. — Але ж, відтак, хіба ви не розумієте, що він — англієць?
— Ну то й що? — спитала пані Ґулд.
— А просто те, що він не може діяти чи й існувати, не ідеалізуючи кожного простого почуття, бажання чи досягнення. Він не увірує у власні мотиви, якщо спершу не вставить їх у якусь чарівну казку. Боюсь, реальний світ для нього не досить гарний. Чи вибачите ви мені мою щирість? Хоча вибачите ви чи ні, але це — частина правди про все те, що ображає — як ви це називаєте? — англосаксонську вразливість, і зараз я не маю відчуття, що можу серйозно сприймати його погляди чи — якщо ви дозволите мені так сказати — чи навіть ваші.
Пані Ґулд не подала жодного знаку, що образилася.
— Сподіваюсь, Антонія уповні вас розуміє?
— Розуміє? Авжеж. Але я не певен, що схвалює. А втім, різниці нема. Це я цілком чесно вам кажу, пані Ґулд.
— Напевно, ви маєте на думці сепаратизм, — сказала вона.
— Сепаратизм, певна річ, — заявив Мартін. — Так, відокремлення всієї Західної провінції від решти неспокійної країни. Але справжня моя мета, єдине, чим я переймаюся, — це не відокремитись від Антонії.
— І це все? — зовсім несуворо запитала пані Ґулд.
— Абсолютно. Я не обманююся щодо своїх мотивів. Вона не залишить Сулако заради мене, тому Сулако має лишити напризволяще решту республіки. Ясніше бути не може. Мені подобаються ясно окреслені ситуації. Я не можу розлучитися з Антонією, тому єдину і неподільну Республіку Костаґуану треба примусити розлучитися з її Західною провінцією. На щастя, виходить так, що це ще й здорова стратегія. Найбагатшу, найродючішу частину цієї країни можна врятувати від анархії. Щодо мене, то я мало цим переймаюся, дуже мало, але це факт, що утвердження влади Монтеро означатиме для мене смерть. У всіх відозвах про загальну амністію, які я читав, моє ім’я разом з кількома іншими навмисно оминається. Обидва брати ненавидять мене, як ви чудово знаєте, пані Ґулд, і дивіться, ось і чутка, що вони перемогли у битві. Ви скажете, що навіть якби це була правда, то я маю досить часу, аби втекти.
Почувши легкий лепет протесту з боку пані Ґулд, він на мить примовк і подивився на неї похмуро і рішуче.
— Ах, та я б не проти, пані Ґулд. Я б утік, якби це послужило втіленню того, що є зараз моїм єдиним бажанням. Я маю досить відваги, щоб це визнати, та ще й вчинити так. Але жінки, навіть наші жінки, — ідеалістки. Хто не захоче тікати, так це Антонія. Новітній тип марнославства.
— Ви називаєте це марнославством… — вражено промовила пані Ґулд.
— То назвіть це гординею, але отець Корбелан розповість вам, що це смертний гріх. Але я — не гордий. Я просто надто закоханий, щоб тікати. А водночас я хочу жити. Для мерця любові не існує. Тому треба, щоб Сулако не визнало переможного Монтеро.
— І ви гадаєте, що мій чоловік вас підтримає?
— Гадаю, його можна в це втягнути, як і будь-якого ідеаліста, якщо він побачить, що його дії ґрунтуватимуться на почуттях. Але я з ним не говоритиму. Самі лише чисті факти нічого не скажуть його почуттям. Буде набагато краще, якщо він переконається сам, по-своєму. І, щиро кажучи, прямо зараз я б не зміг, мабуть, виявити достатню пошану до його мотивів, а може, навіть і до ваших, пані Ґулд.
Було ясно, що пані Ґулд дуже твердо вирішила не ображатись. Вона ледь усміхалась, а тимчасом, схоже, обмірковувала предмет розмови. Наскільки вона могла судити з недомовлених звірянь Антонії, дівчина ставилась до цього молодого чоловіка з розумінням. Очевидно, в його плані чи, радше, в його задумі, була й обіцянка безпеки. Ба більше, правильний чи хибний, цей задум не міг заподіяти шкоди. А до того ж цілком можливо, що чутка була брехлива.
— І ви маєте якийсь план… — почала пані Ґулд.
— Простіше не буває. Барріос уже в путі, то хай просувається далі; він закріпиться в Кайті, а це — двері до морського шляху в Сулако. Монтеристи не зможуть послати достатньо сил через гори. Ні, навіть упоратися з бандою Ернандеса не зможуть. Тим часом ми організуємо тут наш опір. А для цього згодиться й цей самий Ернандес. Він завдавав поразки військам, ще як був бандитом, тож, без сумніву, робитиме те сáме, якщо його вдостоять звання полковника чи навіть генерала. Ви досить добре знаєте цю країну, щоб мої слова вас шокували, пані Ґулд. Я чув, як ви твердили, що цей бідний бандит — наочний, живий приклад жорстокості, несправедливості, глупоти і гноблення, які в цій країні гублять як людські душі, так і людські статки. Ну то якась поетична відплата втілиться в óбразі цього чоловіка, покликаного розгромити оте зло, яке штовхнуло чесного ранчеро на шлях злочину. Чудове бачення відплáти, еге ж?