Деку невимушено перейшов на англійську, якою говорив добре, дуже правильно, але надуживав звуком «з».
— Подумайте також про ваші шпиталі, про ваші школи, про ваших хворовитих матерів і немічних старих, про всю ту громаду, яку ви з вашим чоловіком звезли до скелястої ущелини Сан-Томе. Хіба ви не відповідаєте перед своєю совістю за всіх цих людей? Чи не варто радше зробити ще одне зусилля, зовсім не таке безнадійне, яким воно здається, ніж…
Деку закінчив свою думку, рубонувши рукою повітря на знак повного знищення, і пані Ґулд відвернула обличчя, на якому читався страх.
— Чому б вам не сказати всього цього моєму чоловікові? — спитала вона, не дивлячись на Деку, який стояв, спостерігаючи за ефектом, який справили його слова.
— А! Таж дон Карлос — такий уже англієць… — почав він.
Пані Ґулд перебила:
— Годі вже, доне Мартіне. Він — такий самий костаґуанеро… Ні! Він — більший костаґуанеро, ніж ви.
— Сентиментальний він, сентиментальний, — аж заворкував Деку лагідно-заспокійливим і шанобливим тоном. — Дивовижно сентиментальний, як це властиво вашим землякам. Я спостерігав за El Rey de Sulaco, відколи прибув сюди якоїсь мари, зваблений, мабуть, зрадливою долею, яка чаїться за незліченними поворотами людського життя. Але мені це байдуже, я ж не сентиментальний, не вдягаю своїх бажань у блискучі шовкові шати, осипані самоцвітами. Життя для мене — не моралістичний лицарський роман, що походить від традиції милої чарівної казки. Ні, пані Ґулд, я — практик. І мої мотиви мене не лякають. Але вибачте, я щось відхилився. Хочу лише сказати, що я спостерігав. Не розповідатиму про те, які я зробив висновки…
— Так. Не треба, — прошепотіла пані Ґулд, ще раз відвівши погляд.
— Отож. Хіба що один маленький фактик: вашому чоловікові я не подобаюся. Це дрібниця, яка за наявних обставин, здається, набуває абсолютно сміховинної ваги. Сміховинної й величезної, адже ясно, що мій план вимагає грошей, — міркував він уголос, а тоді значущо додав: — А до того ж нам доведеться мати справу з двома сентиментальними людьми.
— Не впевнена, що розумію вас, доне Мартіне, — холодно сказала пані Ґулд, дотримуючись притишеного тону їхньої розмови. — Але якщо припустити, що зрозуміла, то хто другий?
— Великий Голройд із Сан-Франциско, звичайно ж, — ледве чутно прошепотів Деку. — Гадаю, ви дуже добре мене розумієте. Жінки — ідеалістки, але заразом вони такі проникливі.
Хай там яка підстава була для цієї зауваги, зневажливої й похвальної водночас, але пані Ґулд ніби не звернула на неї уваги. Ім’я Голройда вúкликало в неї нові тривоги.
— Завтра у гавань прибуває срібний ескорт — цілих шість місяців роботи, доне Мартіне! — перелякано скрикнула вона.
— То хай прибуває, — з притиском видихнув Деку їй мало не у вухо.
— Але якщо поширяться оті чутки, а надто якщо вони виявляться правдою, то в місті може вибухнути бунт, — заперечила пані Ґулд.
Деку визнав, що таке може бути. Він добре знав міських вихідців із сулакського Кампо: понурих, злодійкуватих, мстивих і кровожерних, хай там які чесноти могли мати їхні братú з рівнини. Але був ще й отой другий сентиментальний пан, який надавав конкретним фактам дивного ідеалістичного сенсу. Треба, щоб цей потік срібла і далі тік на північ, аби повернутись у формі фінансової підтримки з боку могутньої фірми Голройда. Срібні зливки в сейфовій кімнаті копальні високо в горах мали для досягнення мети Деку меншу цінність, аніж стільки ж свинцю, з якого можна принаймні кулі відлити. Хай собі ескорт прибуває до гавані, готовий до перевезення морем.
Перший же пароплав, що йтиме на північ, вивезе срібло, рятуючи тим самим копальню Сан-Томе, яка видає на-гора таку багатющу руду.
— Ба більше, чутки, напевно, брехливі, — поспішно зауважив він дуже переконливим тоном. — А крім того, сеньйоро, — закінчив Деку, — ми зможемо ще багато днів їх приховувати. Я говорив з телеграфістом посеред Пласа-Майор, тому певен, що ніхто не міг нас підслýхати. Біля нас навіть пташка не пролітала. До того ж дозвольте мені ще дещо вам розповісти. Я заприятелював з оцим чоловіком, якого звуть Ностромо, Капатасом. Ми з ним розмовляли сьогодні ввечері, якраз коли він повільно їхав за місто на своїй кобилі, а я йшов поряд. І він пообіцяв мені: якщо з певної причини почнеться повстання — навіть з найполітичнішої причини, ви ж розумієте, — то його карґадори, а це, визнайте, важлива частина суспільства, будуть на боці європейців.