— Переведіть його на штампування…
— Він відмовляється працювати на штампуванні, фрезеруванні, складанні й на обкатці. Тому ми й вирішили, що його психіка порушена…
— Як він потрапив до вас?
— Ми зустріли його на господарському дворі. Розшифрувавши його примітивну мову, встановили, що цього робота привезли з фабрики.
— Який у нього вигляд?
— Це — біоробот. Пересувається на двох маніпуляторах. Має ще два типи крил для опору на повітря.
— Можливо, для польоту? Можливо, це жива істота типу… — я ледь було не сказав «типу птаха», та своєчасно схаменувся і подумки вилаяв себе. Не вистачало мені, робо-психіатру, пройнятися жаргоном своїх пацієнтів.
Відповідь пролунала відразу:
— Ні, людино-лікар. Я зі Знаком якості закінчив школу для роботів і добре знаю, що головна відмінність живих істот од роботів полягає в тому, що всі вони, без винятку, народжені від подібних до них живих істот, а всі роботи синтезовані або ж складені з окремих частин у лабораторіях чи на заводах… Істоти типу птахів належать до класу живих, а об’єкт нашої розмови синтезований на фабриці у великому термостаті, поділеному на окремі камери.
— Тоді, можливо, це літаючий біоробот серії сто двадцять «біс»? — взяв четвертий том каталога роботів.
— Ні, людино-лікар, маніпулятори, скажімо крила, потрібні йому не для польоту, а тільки для зберігання рівноваги на землі. Мабуть, саме так долались вади його конструкції.
— Дивно…
— Крім цього, — продовжував ЛВЖ-17б, — він має голову з очима й гострим виступом, яким збирає різні зернятка, крихти хліба, частинки сміття…
— Робот-прибиральник?
— Він прибирає лише деяке сміття. Зате тим виступом здатен пробивати отвори у папері.
— Робот-перфоратор?
— Можливо, людино-лікарю. Він пам’ятає і серію на ящику, в якому його привезли на госпдвір.
Ага, це вже дещо. По серії я зможу, нарешті, взнати індекс і встановити тип робота.
— Назви серію.
— Ем вісімнадцять.
Дивна серія. Школи не зустрічав такої у роботів. Та про всяк випадок відкрив каталог. Як і передбачав, у ньому не було нічого схожого. Невже доведеться кидати справи й самому їхати на госпдвір? Адже ЛВЖ-17б не відчепиться, не махне рукою. Він запрограмований на неухильне виконання параграфів інструкції.
— А який вид енергії він споживає? — запитав востаннє я.
— Енергію він одержує з відходів виробництва, з тих крихіток органічної речовини, котрі збирає.
— Я ж говорив, що це може бути просто птах…
— Наважуся ще раз нагадати, людино-лікарю, що я зі Знаком якості й добре пам’ятаю усе, чому мене навчали. «Головна відміна живих істот од роботів полягає в тому, що всі вони, без винятку…»
— Гаразд, гаразд, — здався я, — показуй свого робота.
На вулиці ЛВЖ-17б став на коліна, розчинив кабіну на своїй спині і з вишуканою чемністю запропонував мені сідати. Як тільки я відкинувся на м’які подушки, він піднявся у повітря.
Через півгодини ми приземлилися на великій огородженій ділянці, де кілька роботів, зігнувшись, щось розглядали. Вони тупцювали на одному місці, і земля вгиналася від їхніх могутніх ніг.
— Що ви тут робите? — запитав я.
— Не даємо йому втекти, людино-лікарю! — гукнули вони так дружно, що мої барабанні перетинки ледь витримали.
— Ану, розступіться!
Вони неохоче розійшлися, і я уздрів на клаптику зеленої трави… яскраво-жовте курча.
Я змахнув руками, готовий вибухнути сміхом, і ЛВЖ-176 докірливо подивився на мене.
— Так я ж казав, що це може бути жива істота типу птаха, — промовив я.
ЛВЖ-17б багатозначно підняв клешню:
— Насмілюся заперечити, людино-лікарю. Він тільки схожий на живу істоту — не більше, ніж деякі з нас на людей. Адже головна відміна живих істот од роботів полягає в тому, що всі вони, без винятку…
— Це так, — урвав я його. — Але ж курча також народжене…
— Заради істини, вибачте, людино-лікарю. Проте його не народжено, а синтезовано на фабриці «Сільська новина» в апараті, що зветься «інкубатор». Його туди привезли в білій круглій упаковці…
— Скільки можна повторювати: не синтезований, а народжений.
— Народжений на фабриці? — у запитанні робота прозвучала недовіра, мені здалося навіть, що він іронізує.
— Так, на птахофабриці! Народжений з яйця!
— А звідкіля ж взялося оте яйце?
— Як це звідкіля? З… Від…
Я осікся і замовк. Сам же неодноразово їв яйця. Вони лежали рівними рядками в коробках, які приносила дружина з гастроному. А в гастроном їх привозили зі складу, на склад — з птахофабрики. Звідти ж одержували й курчат. На птахофабриці курчат синтезували… тьху, всячина, одержували з яєць, котрі надходили туди в коробках, в яких також… Та що там казати, коли про це знають усі. Та ніхто з нас ніколи не бачив і не чув, щоб яйця одержували не з птахофабрики, а курчат — не з інкубатора. В дитинстві, пам’ятаю, наш клас водили туди на екскурсію. Я своїми очима бачив інкубатор: численні термошафи, в яких через певні проміжки часу з’являлися симпатичні жовті курчата. їх одержували ТІЛЬКИ В ТАКИЙ СПОСІБ. Ніхто не знає іншого. Отже… Думка кружляла по колу. Голова починала боліти. Отже, повтори ще раз: курчата виходять з яєць, які одержують на птахофабриці, з котрих в лакованих металевих шафах одержують курчат… Одержують? Тепер я зрозумів свою помилку. Вона криється саме в цьому нечіткому слові ОДЕРЖУЮТЬ. Та як пояснити це роботу, який звик до чітких формулювань? Як уникнути подібних помилок у майбутньому? Змінити щось у підручнику, уже засвоєному роботами? Але ж тоді у них виникне недовір’я до підручника. А цього допустити ніяк не можна. Я сам був у числі його авторів… Ні, нехай вже краще курча вважається роботом!..
5. Принцип надійності[6]
Фантазія-жарт
Я вже закінчував доповідь, коли з репродукторів пролунало:
— Термінове повідомлення! Лікаря Буркіна викликає комісія. Лікаря Буркіна викликають у Місто Роботів. Терміново!
Я поглянув на стривожені обличчя товаришів і скоромовкою повів далі:
— Отож, слідча група, до якої було зараховано й мене, встановила: слюсаря Залізюка на прізвисько Металолом-Булатний останнього разу бачили сьомого березня о вісімнадцятій годині п’ятнадцять хвилин. Він розпрощався біля бару зі своїм дружком, сказав: «Додому йти не хочеться, жінка загризе». А десь через годину бачили, як по річці плив його улюблений кашкет захисного кольору, всім пам’ятна горіхова люлька лежала на березі…
— Терміново! Лікаря Буркіна — в Місто Роботів. Терміново!
Помічник директора майже стягнув мене з трибуни, завів до ліфта, потім — у кабіну автовопа. Нарешті ми прибули до брами Міста Роботів. Тут мене чекали. Ледве стримуючи себе, я підкреслено ввічливо сказав голові технічної комісії Миколі Карповичу:
— Невже не можна було зачекати, доки я скінчу доповідь?
— Яка ще там доповідь? — звів він білясті брови.
— Про таємниче щезнення слюсаря Залізюка.
— Залізюк?..
— Ну, цей… — зам’явся я. — Його всі називали Металоломом…
— Ага, пригадую… — Голова комісії гидливо вигнув кінчики вуст.
Треба сказати, що слюсар Залізюк виділявся пихатістю і тупістю. В його характеристиці зазначалося: «дефіцит технічних знань, кар’єризм». Та сам Залізюк стверджував, ніби достеменно збагнув найглибші основи техніки. Єдине, що він дійсно вмів, — це з неймовірною силою загвинчувати гайки у роботів. Інколи, піймавши якогось із пластмасово-металевих трудівників, він орудував ключами доти, поки той міг ледь поворухнутися.
— Робот тепер не зможе працювати на повну силу, — застерігали його.
У відповідь Залізюк піднімав крик:
— А по-вашому, хай зовсім розгвинтиться і почне все руйнувати доокіл! Ач, які розумники знайшлися! Надумали вчити мене техніці! Та я основи її достеменно знаю. Запам’ятайте на все життя: краще перетиснути, ніж недотиснути. Затягніть гайку міцніше, тоді й болт не розбовтається!
[6]
РОСОХОВАТСЬКИЙ І. М. Останній сигнал: Науково-фантастичні повісті та оповідання. — К.: Молодь, 1989. - 480 с. — (Компас).