Выбрать главу

КОНРАД Т. ЛЕВАНДOВСЬКИЙ

НОТЕКА 2015

KONRAD T. LEWANDOWSKI

NOTEKA 2015

А ось які в країні ті світські звичаї (...),

через два дні після мого прибуття,

я був удостоєний аудієнції. Мені наказали

лягти на підлогу, повзти на животі та вилизувати

язиком підлогу, просуваючись до королівського трону.

(...) Якщо Король хоче будь-якого

поміщика або дворянина стратити почесним чином,

наказує Він посипати підлогу коричневим

отруйним порошком, від якого той

неминуче стає повільним і

вибухає протягом двадцяти чотирьох годин.

Джонатан Свіфт "Подорожі Гулівера"

(безіменний переклад 1784 року, доповнення Ян Котт 1953 рік)

День почався і похмуро, і дуже рано, все як у детективному романі. З ліжка мене витягнув дзвінок, а на порозі стояла парочка сумних типів.

Ну, не зовсім сумних. Побачивши мене, ці обоє посміхнулися, причому один навіть дуже широко. Відсутність чиновницької серйозності зрозуміти було можна. Неголена пика, бігаючі очі і скуйовджені патли напевно робили мене схожим на борсука в стані похмілля.

- Радослав Томашевський, співробітник тижневика "Сороміцькі Новинки"? - спитав найбільш похмурий.

Я подивився спідлоба.

- Так це я.

Вони витягли посвідчення, дуже дбаючи про те, щоб я, не дай боже, не подумав, що це револьвери.

– Міністерство Національної Оборони, – заявили вони хором.

- Знаєте, панове, на мою думку, все-таки це помилка...

- Ми можемо увійти?

Ясний перець, питання було риторичне. Коли вони вже ввалилися до мене і зачинили двері, той найвеселіший повідомив:

- Ми прийшли щодо ваших статей, що стосуються нашого відомства...

- Так я ж все вигадав, - важко було сказати, чи це було розумним аргументом у цій ситуації, але, в принципі, а що мені було ще говорити.

- Нам відомо про це, - сказав помірковано веселий. - Власне, через це ми й прийшли.

- Вітчизна вимагає вас, - додав сумний.

У мене в голові все перемішалося.

А все через те, що три місяці тому у "Сороміцьких Новинках" помінявся головний редактор.

Існувало кілька правил щодо переміщення задів на стільці головного. По-перше, довгі перебування завжди йшли після коротких, за принципом: тире-точка-тире-точка, як в абетці Морзе. По-друге, кожен головний редактор типу "тире" починав з ґрунтовної реформи журналу з метою його максимального наближення до ринку. А говорячи по-людськи: проводив у життя геніальні, на його думку, ідеї, щодо його перетворення на чтиво для напівграмотних ідіотів. Плодом подібних експериментів ставало різке падіння тиражу, в результаті чого, видавець різко сплавляв новатора і садив на його місце більш реалістично налаштовану людину, яка досить швидко доводила тираж до колишніх обсягів. Слідом за нею була каденція типу "крапка". Через якийсь час видавець знову замислювався, а як би зробити "Новинки" зробити більш ринковими. В результаті розпочинався новий цикл. У цьому не було б нічого неприємного, якби кожну реформу не супроводжував погром серед постійних працівників.

Цього разу настала черга "точки", тобто порції прогресу. Новий головний з порога заявив, що з цієї хвилини ми будемо не якимось зразком жовтої преси, але серйозним бульварним видавництвом. Серед авторів, які виробляли усіляку дуристику, почалася паніка. Хтось врубав комп'ютер і з ходу став переробляти селянина з Пьотркова, який зарубав дружину сапкою для буряків, у графа Луїса з Монако, який задушив коханку живим пітоном. Кілька типів завбачливо побігли шукати роботи в іншому місці, а мені стукнула в голову ця чортова задумка. Ведений нею, я відразу ж записався на прийом до головного.

- Чим ви займалися досі? — спитав той за півгодини, пронизливо дивлячись на мене.

Я повідомив йому назви парочки своїх ідіотських опусів. Згідно з моїми очікуваннями, головний несхвально скривився.

- Ми ж вирішили, що настав час покінчити з вигадками, - заявив він. - Тепер ми станемо більш репортажним виданням. Крім цього, ми починаємо публікацію продовження "Пана Тадеуша". Але не книги тринадцятої[1]! – попередив він, бачачи радісний блиск у моїх очах. Є один молодий, дуже здібний поет, який взявся описати історію роду Соплиців до Січневого Повстання.

- Ага... - По-моєму, я знав, який поет мається на увазі. Без сумніву, це той, якому нещодавно в прискореному темпі довелося одружитися з донькою віце-президента видавництва. - Тож мені хотілося б запропонувати дещо зовсім нове, - заявив тепер уже я.

вернуться

1

Геніальна поема Міцкевича складається з дванадцяти книг (примітка перекладача).