Через три години після початку контрнаступу у трикутнику Венцборг – Висока – Накло над Нотецью все кипіло ніби в чаклунському казані. На карті польський фрактал систематично пожирав американські позиції. Морські піхотинці боролися з властивим їм професіоналізмом, але нічого не могли вдіяти з тим, що, як тільки якийсь загін починав по радіо інтенсивно вимагати підтримки, то найчастіше замість неї з'являлися польські танки, причому, з найнесподіванішого боку .
Тим не менш, боронилися вони круто, а їх перевага в повітрі ставала все більш відчутною. Наші "Скорпіони" вибивалися занадто швидко, а їх в нас просто не було більше. Своє робила й різниця рівнів військової техніки. Бої продовжилися до самого заходу сонця і йшли вночі. Коли вже могло здатися, що ми розіб'ємо чоло об цю стіну, незважаючи на всі зусилля, вона раптом завалилася. Близько другої години ночі американський командний центр перестав подавати сигнали. Битва почала пересуватися на північ. Вони відступали!
На світанку в бій вступили наші недобиті війська з-під Бялогарда. Вони були надто слабкими, щоб замкнути кільце оточення, але американці зі своїми дезінтегрованою системою командування та розірваним зв'язком вже не могли перегрупуватися. Їхні розбиті загони, що тікали з наднотецького чаклунського тигля, зустрівши опір дорогою до моря, зупинялися на місці і починали вимагати евакуації повітряним шляхом. І знову замість гелікоптерів часто з'являлися польські танки. Під Члухів їхні транспортні вертольоти та наші Т-85 прибули одночасно. Це викликало цілу низку найнеприємніших сцен, які нагадували евакуацію з Сайгона сорок років тому. Весело було дивитись, як, кидаючи все майно, вони вмотують, вчепившись за гелікоптери ніби виноградні грона.
Там, де допомога вчасно не надходила, американські солдати починали здаватися в полон. Їхнім першим питанням після здачі зброї було: "Як ви це зробили?" Дехто в шоці тільки й повторювали, що це неможливо, щоб американська техніка могла б підвести. Для таких терміново довелося організовувати психотерапевтичну допомогу.
Близько десятої ранку всі повітряні бої закінчилися, проте почався землетрус у Вашингтоні. Денні інформаційні програми без кінця показували палаючі "Абрамси" та колони полонених американців. Редакції були атаковані дзвінками телеглядачів, які вимагали припинити демонстрацію цього фільму у стилі катастроф та повідомити останні звістки з Польщі. У Конгресі прокинулися республіканці, і один із них нагадав, що Костюшко теж мав звання Начальника Держави. У президента Ненсі виявили важку форму грипу.
У Європі, Рада Старійшин у Брюсселі прийняла резолюцію, яка вказувала на те, що розгром американців був зовсім непристойною справою. Британський міністр закордонних справ, якого журналісти відірвали від ранкової чашки чаю, марив про польсько-американський мирний кордон по Нотеці. І відразу ж після цього ВВС оголосило про сенсаційний репортаж з польського командного центру, де застосовувалися альтернативні методи управління військами... На екрані з'явилося штабне приміщення з розкладеною на столі картою Поєзєжа Краєнського, над якою схилилося кілька придурків із роздвоєними гілочками, маятниками і до біса розумними пиками. У кутку сидів тип, весь у чорному, з очима, витріщеними як при хронічній базедовій хворобі, і щоразу втикав довгі шпильки у воскову модель "Абрамса" найновішого типу. Під стінкою підстрибував шаман у одязі, що розвівався, і ритмічно бив собі по голові тріскачкою. Навколо цього паноптикума ходило кілька генералів. Коли хтось із "експертів" починав щось пояснювати, генерали дуже серйозно кивали головами.
- Чорт подери, що це таке? – не витримав я.
- Невже ви думаєте, що ми й справді розповімо їм, як це все зробили? - зауважив Стеб-новський. - Ви тільки уявіть, - посміхнувся він, - скільки фахівців з New Age доведеться тепер Пентагону прийняти на постачання? Все-таки краще, ніж бомбардування...
- А щоб ви скисли!
- Звичайно, ми розраховуємо на ваше повне мовчання, - додав Янковський. - У "Сороміцьких Новинках" про це не можна буде писати.
- Ясне діло. То що можна вже йти додому?
– Це ще не кінець, – сказав Стебновський.
І справді, це був ще не кінець. У шістнадцять нуль п'ять Польща оголосила Данії війну за співучасть в агресії. Через п'ятнадцять хвилин три наші штурмові бомбардувальники типу "Хальни" здійснили наліт на Копенгаген.