- Що конкретно? – Міна головного свідчила, що йому не до нових ідей.
- Я подумав, що "Новинки" могли б опублікувати кілька надтаємних документів нашого Генерального штабу.
- А звідки ви їх візьмете? - заїкнувся той і для рівноваги відразу ж знизав плечима.
- Вигадаю.
Я легко міг прочитати ієрогліфи, в які склалися зморшки на лобі мого співрозмовника. З одного боку, я псував йому нову концепцію його видання, а з іншого, якби мені вдалося влаштувати пристойну бучу... якийсь запит у Сеймі... Для "Сороміцьких Новинок" це було б чудовою рекламою!
- Що ж… - пробурчав редактор. – Вважаю, що, незважаючи на заплановані зміни, на передостанній сторінці знайдеться трохи місця. Видумуйте, - закінчив він, але без ентузіазму.
Я повернувся додому, дуже задоволений з себе. Мало тог, що я знайшов спосіб на головного, та ще й вперше у власній кар'єрі в "Сороміцьких Новинках" мені трапилася писанина, яка вимагала ангажування більше, ніж трьох сірих клітин. З завзяттям я взявся за роботу. І треба ж було, псякрев, такому трапитися, що через шість тижнів пан Президент розігнав Сейм и оголосив себе Начальником Держави[2].
В автомобілі той, помірно веселий, представився полковником Моращиком, після чого витяг зі сховку мою персональну папку з Відділу Військового Поповнення.
- Ви, часом, не служили в армії? – спитав він, розв'язуючи шнурки.
- Ні.
- А чому так?
- У мене було виявлено алергію на котячу шерсть.
Той, роздратовано зашелестів паперами. Його обличчя витяглося, коли він знайшов результати лікарняних досліджень.
- І справді, - зітхнув він. – Є алергія на кота, а на додаток, на пил та трав'яний пилок.
- Чи то на казарми і полігони, - підсумував я, роздумуючи, коли врешті вони перейдуть до речі.
- Маю надію, що пан не є пацифістом, - відізвався той, який до цього посміхався найширше.
- Ні, я не такий, але знаю багато анекдотів про трупи.
Провокація дала надзвичайний результат. Всі троє найвиразніше занепокоїлися. У мене склалося враження, що вони просто не знають, як зі мною розмовляти. Тут повисло незручне мовчання. Ми як раз минали Західний вокзал і звертали в напрямку Єрусалимських Алей. Саме в цей момент пацифістично налаштований голуб насрав на передню шибу. Добра прикмета, подумав я.
- Прошу зрозуміти, що для нас важлива панська співпраця, - відізвався врешті Моращик. – Ми не ваші вороги.
- А хто ж?
Той, найсмутніший, полегшено відітхнув і на мить відвернувся від керма.
- Бригадний генерал Ришард Янковський – протяг він руку.
- Я теж генерал, тільки дивізіонний, - представився найвеселіший. – Еміль Стебновський.
- І що ми маємо робити? – запитав я, намагаючись скрити здивування.
- Готувати оборону країни згідно з придуманою паном тактикою, - ознайомив Моращик.
- Ми могли б зайнятися тим і самі, але вважаємо, що пан буде цінним консультантом, - додав Стебновський.
- Не вірю!
Ми в'Їжджали до брами будинку напроти торгівельного комплексу ІКЕЯ на Єрусалимських.
— Конструкцію широкосмугового пеленгатора, про яку згадувалося у ваших статтях, ми вже розробили, — продовжив Стебновський. - Зараз триває монтаж двох тисяч таких пристроїв. Крім того, сьогодні вранці ми розпочали розосередження бронетанкових дивізій.
Я слухав і не міг промовити. Вперше з дитсадкових часів мені не було чого сказати. Автомобіль загальмував у внутрішньому дворі.
– Ви написали три статті? – спитав Янковський.
- Ні, чотири, - ледве видавив я з себе. - І всі їх здав до редакції "Сороміцьких Новинок".
- Псякрів! Я ж казав, що цей головний щось приховує, — занервував Моращик. - Мені здається, що ваш шеф від страху знищив останній текст про стратегію хаосу.
- Це на нього схоже, - буркнув я, щосили роздумуючи, до чого вони ведуть. - Ми що, маємо підготувати якісь маневри?
Усі троє глянули на мене, як на прибульця з Марса.
— Ми є таємною консультаційною групою Начальника Держави, — холодно повідомив Стебновський. - Наше завдання полягає в організації оборонної війни, яка почнеться не далі, ніж через дев'яносто шість годин. Розроблені нами вказівки безпосередньо передаватимуться до Генерального Штабу, а вже звідти, у формі наказів надходитимуть безпосередньо на фронт!
Удар обухом по голові справив би на мене набагато менше враження.
- Так це... - насилу проковтнув я слину. - То це означає, що американці не блефують?
Афера з Сеймом почалася абсолютно безневинним чином. Одного прекрасного дня в якійсь із газет з'явилася солідно підкріплена фактами стаття про зв'язки одного з депутатів із російською мафією. Цей депутат належав до маленької опозиційної партії, яка не мала жодного шансу увійти до будь-якого уряду. А докази були настільки незаперечними, що Сейм практично одноголосно ухвалив рішення про позбавлення його депутатської недоторканності і вигнав паршиву вівцю зі свого кола.
2
Начальник держави (пол.