– Американці не блефують, – серйозно відповів мені Стебновський. - Але й наша розвідка проморгала одну страшенно важливу штуку.
– Яку?
- Таємний договір щодо контролю за російською атомною зброєю. Оскільки офіційно уряд Москви не міг дати з цього питання жодних гарантій, американці домовилися з представниками головних сімей російської мафії. Ті погодилися прослідкувати, щоб жодна боєголовка не потрапила до рук мусульман, але натомість вимагала концесій на Польщу. Нас мали вилучити з-під парасольки Інтерполу, ясна річ - неофіційно, інвестиції російської мафії не повинні були зустрічатися в Польщі з американською конкуренцією, а ЦРУ мало передавати їм дані щодо дій нашої поліції. Уряд Сполучених Штатів Америки, не вагаючись, погодився на ці пропозиції. Вони віддали Польщу, щоб переробити її на базу російської мафії. Така ось маленька Ялта!
- Тож нас чекає війна з Росією? - хрипко спитав я.
- Ні, не з Росією, - відповів Янковський. - Сім'ї російської мафії поділили сфери свого впливу в армії так, щоб на кожен клан виходило по одній, максимум по парі дивізій. На даний момент там встановився стан рівноваги, і кожне сімейство, яке наважиться вислати в Польщу власну дивізію, ризикуватиме тим, що клани, які цього не зроблять, скористаються наявною тимчасовою перевагою, щоб розширити сфери впливу. Кожен хресний татко воліє мати свої власні танки під рукою, а не підставляти шию за інших. Тож каштани з вогню доведеться тягти американцям. Вони мають найкращий привід, бо вони боротимуться за відновлення демократії, до того ж, штука в тому, що сьогодні вранці кілька мафіозних царьків заявило, що втрати, понесені в Польщі, вони відновлять за рахунок продажу плутонію на Близький Схід. Ненсі відреагував на цю заяву так, ніби йому загнали в зад шило.
Я слухав усе це, стиснувши кулаки.
- Добре, - процідив я, коли генерал Янковський закінчив свою розповідь. - Беремося до справи!
Коли я вже начитався газет до блювотини, настав час вибрати одну з них і запропонувати свої послуги. Не знаю чому, але мені не хотілося зв'язуватися з якоюсь бульварщиною. Мислення - це шкідлива звичка; страждають як ті, що не звикли, так і ті, що звикли, бо перестати неможливо. Після текстів про тактику хаосу я відчував голод і, всупереч усілякій логіці, хотів написати ще щось небанальне. Якоїсь миті мені попалася на очі реклама журналу "Смілива Думка". Їхня програма виглядала обіцяюче, тому я запам'ятав адресу редакції і вийшов на вулицю.
Після розгону Сейму монархісти вирішили: "зараз чи ніколи", і поставили все на одну карту. Через десяток кроків від під'їзду я вже став учасником достойної маніфестації, яка жахливо фальшивлячи, зате голосно волала "Богородицю"[3]. Через кілька кварталів виявилося, що подібна думка спала на думку і анархістам. Ці для розмаїтості варили "Мури"[4]. Обидві маніфестації ставилися одна до одної з такою перевагою, що взагалі не помічали присутності іншої. Майже три трамвайні прогони обидва натовпи марширували кожен по своїй половинці бруківки, спільними зусиллями блокуючи будь-який рух. Що було далі, я не знаю, бо звернув у потрібний мені бік. Потім я минув площу, на якій ліві виборці висвистували лівих депутатів за те, що вони дали себе обісрати на очах у всієї Польщі. І, найцікавіше, ніхто особливо не домагався демократії. Зовсім навпаки.
У місті відчувалося полегшення та розслаблення, що нас, нарешті, перестали перекроювати та підтягувати до європейських стандартів. Поліція спокійно керувала рухом маніфестацій, більшість яких вимагала одночасно безліч речей, але зовсім не демократії. Було схоже на те, що нарешті в нас встановився найулюбленіший наш суспільний устрій – диктатура без терору.
Головний редактор "Сміливої Думки" критично подивився на мене.
– А ви зможете задовольнити інтелектуальні очікування наших читачів? — спитав він недовірливо.
- Думаю, що так, - рішуче відповів я. - Мені хотілося б запропонувати цикл науково-популярних статей, які систематизують наші знання про дійсність. Отже, спочатку астрономія, потім фізика еле ментарних частинок аж до теорії композиційних струн і складок, потім теорія гравітації, яка тісно пов'язана зі станом сучасної філософії. Від неї я перейшов би до психології, соціології та історії, - випалив я на одному диханні і очікував ефекту.
3
"Богородиця" є найстаршою польською релігійною піснею і найдавнішим польським поетичним текстом. Виконувала функції гімну Польської Корони та вважається за перший гімн Польщі. В середині XII сторіччя з нагоди канонізації Св. Станіслава з'явилась пісня "Gaude Mater Polonia", що в перекладі означає "Радій Матір Польща".
4
"Мури" – пісня, яку написали Збігнєв Лапінський, Пшемислав Гінтровський та Яцек Качмарський, своєрідний молодіжний гімн свободі (1980).