Отже, так чи інак, а Лука випав зі щільного суспільного графіка, й остання співбесіда лише заплутала справи замість того, щоби владнати. Перспектива ганяти нічними вулицями за кровожерними шаленцями його чомусь зовсім не вабила, навіть, можна сказати, навпаки.
Аж тут, перечепившись через камінь вищербленої бруківки і боляче забивши палець, Лука усвідомив, що якраз тепер він іде тими самими нічними вулицями, і ніщо не може завадити черговому зловмиснику зненацька постати з туману, дістати зброю і… Лука здригнувся. Ніколи раніше не боявся він ні грабіжників, ані вбивць, вважаючи, що першим він не може надати поживи, а другим — достатніх підстав. Проте тепер він знав, що в підставах може й не бути аж такої вже нагальної потреби.
Озирнувши плетиво тіней від шпичастих брам та зеленавий відсвіт ліхтаря на бруківці, Лука відзначив, що місто дивовижним чином стало істотно зловіснішим, коли порівнювати з тим же містом, скажімо, вчора. Йому спало на думку, що він почувався би значно краще, відчуваючи під рукою затишну вагу вогнепальної зброї.
Пришвидшивши крок, Лука вибрався на добре освітлені та повсякчасно сповнені людом вулиці довкіл Ринкової площі. Мимоволі зітхнув з полегшенням; і тут, разом зі спокоєм, до нього вернулася відкладена до пори підозра. А чи не занадто рано він відмовився від помсти? Чи знає він достатньо про Магістрат, аби бути певним, що його співробітники не помиляються, а чи й не зловживають, бува, своїми повноваженнями?
Щойно сформулювавши те, що бентежило його найбільше, Лука відчув, як йому повертається впевненість, а головне — окреслюється ціль. Вони запропонували йому роботу, а разом з тим — доступ до своїх таємниць? То що ж, не слід відмовлятись. Адже навряд чи ще коли нагодиться така зручна оказія зсередини перевірити сумлінність магістратців, ставши таким чином сторожем над сторожею.
Були часи, коли Вітій любив збирати співробітників на робочу нараду. Він іще трохи блазнював тоді, вдаючи магістра якогось таємного ордену, який врочисто відкривав зловісну зустріч під покровом ночі. Він був тоді молодший, певна річ, і вихваляючись перед Мелісою, повідомляв, що поспішає на шабаш, а та змушувала його обіцяти, що тепло вдягнеться і не забуде повечеряти.
Меліса, його дружина… покійна дружина, в тому й уся біда. З того часу, як вона відійшла, Вітій розлюбив наради, а що довше він приховував своє потайне лихо, то тяжче йому ставало говорити з підлеглими, а проте прийнятного виходу і близько не прозирало.
Нині слід було вирішити нагальну проблему — що робити з «танцюристом». Тобто, що робити, якраз зрозуміло, інша річ — зовсім невідомо, як. Вітій вирішив не кликати всіх і кожного; для вирішення питання достатньо було двох заступників і Мори. Слід віддати їй належне, Магістрат давно б уже накрився, коли б не вона. І він, Вітій, накрився би в першу чергу.
— Будеш чаю? — мовила вона, пораючись коло чайника.
— А? Заварила свіжої цикути? Давай-давай, якраз на часі…
Мора насупилась.
— Вітію, припини. З таким ставленням ти себе в гріб зведеш без всякої допомоги з мого боку.
Вітій зітхнув. Справді, щось він розквасився. Не можна так.
Перебираючи папери, ввійшов насуплений Фелікс. Тяжко зітхнув і, всівшись, неуважно прихопив начальницьку чашку.
— А що, прикандичити його, та й крапка, — несподівано вирік заступник.
Вітій звів брови.
— Кого?
— Та будь-кого, — демократично дозволив Фелікс. — Горгана відправ, той і місця мокрого не лишить по нашій проблемі.
— Цього я й боюся, — хитнув головою квестор. — Ага, ось і він.
Юр мовчазним привидом просочився до нарадної. Сів, акуратно поклавши перед собою долоні.
— Ну що, Юрку, заб’єш для нас «танцюриста»?
Горган слухняно підвівся.
— То я пішов?
— Та сядь, — скривився Вітій. — Як ти собі це уявляєш? Зараза ж не просто популярний співак, він ще й до того ж лідер молодіжної партії в міській раді. В нього ж охорони, либонь, до біса, ще й зброя при собі.
— Не бачу проблеми, — одказав проквестор.
Фелікс тихо пирхнув.
— О! Я ж кажу!
— Ви що тут, змовились? — розлютився Вітій. — Тільки скандалу з міською радою нам бракує для повного щастя! До того ж, він потрібен мені живим.
Фелікс та Мора перезирнулися, навіть Горган лиховісно примружився. Добре, тепер ми почали думати…