За кілька хвилин Мар’ян повернувся з невеличкою коробочкою в одній руці та пляшечкою — в другій. Гордо поклав усе це на стіл Луці і, поцупивши в сусідів крісло, урочисто всівся поряд.
— Мора ж сказала тобі, що ми називаємо аніму «вогником»?
Лука кивнув.
— Так от, така назва — не від нашої схильності до недолугих жартів. А від того, що так воно і є.
«Вогник» можна побачити. Застосовуючи спеціальний, ось, для цього реквізит.
Мар’ян розкрив коробочку, і Лука побачив, що там — звичайнісінький кейс для контактних лінз. Білявий, проте, хитро всміхнувся і відкрив його щедрим жестом балаганного чаклуна. Лінза там була одна, але… але чомусь червона, наче зерня граната. Пригадавши багряний відсвіт Горганового ока, Лука похмуро пирхнув.
— Вбирай! — звелів Мар’ян. — Зараз сам все побачиш!
Лука ніяково покрутив коробочку в руках. Користуватися лінзами йому раніше якось не випадало.
— Дзеркала в тебе нема?
Лука стенув плечима. Хто ж знав, що, йдучи працювати убивцею, слід неодмінно брати з собою люстерко? Причепуритися, ідучи на лови — і нехай упирі луснуть від ляку? Тим часом Фелікс, не відриваючись від читання, відкрив шухляду в своєму столі і жбурнув Мар’янові маленьке дзеркальце. Той зграбно впіймав його і передав новобранцю.
— На ось. Значить так, береш лінзу на вказівний палець, середнім відтягаєш повіку правого ока…
Ох і намучився ж Лука, намагаючись запхнути в око сторонній предмет! Ллючи сльози, він, однак, не здавався, не бажаючи явити новим колегам власну безпорадність. Коли ж лінза нарешті стала як слід, Луччине око і без того мало шуканий червоний відтінок.
Спершу він нічого не зрозумів. Світ мигнув рожевим і млосно поплив перед очима.
— Ти друге око закрий, — порадив Мар’ян.
Вчинивши так, Лука ледь не охнув. Кімната воднораз пірнула в червоні сутінки, неначе на зорі буремного дня. Обриси предметів поблякли, а людські постаті взялися темним куривом, крізь яке прозирали ясні мерехтливі жаринки. Феліксів «вогник» горів рівно і тихо, а Мар’янів — танцював, наче багаття на вітрі.
Лука розплющив друге око — світ знову надбав звичного виду, хіба лишився ледь рожевий на колір. Смикнувся при скроні біль, сповістивши Луці про те, що нова робота означає також і нові професійні ризики.
Аж тут рипнули двері, й до кімнати ввійшли двоє — Горган і незнайомий Луці чоловік. Попри бесіду з Морою, хлопець так і не зміг позбутися неприязні до першого проквестора, тож зараз, корячись мимовільній підозрі, він знову заплющив ліве око. Вогонь у серці Луччиного ненависника горів ясно і гостро, немов холодна зірка… Блимнувши, Лука побачив, що той пильно дивиться на нього, і від того погляду хлопцеві аж морозом сипнуло по шкірі — лихий і незворушний, наче хижий птах, проквестор викликав незборну бентегу, причину якої Лука тут-таки пообіцяв собі дослідити.
Тим часом другий чоловік рушив до них із Мар’яном. Був то середнього віку дядько у картатім піджаку та круглих окулярах. Русяве волосся його, немовби від постійного стикання зі зловісними таємницями, стовбурчилося в різні боки. В руках він тримав порепану чорну папку.
— Це, значить, ти — новенький? Оце, значить, тільки зайшов, і вже лінзи потягнув, не спитавшись?
— Климе, не бурчи! Це я їх взяв, — зізнався Мар’ян.
Чоловік зиркнув осудливо.
— Ти, ну звісно, як я не здогадався. Поцупив. Формуляра не підписавши. Що характерно.
Тоді глянув на Луку, примружився через глянець окуляра.
— Ти, хлопче, відразу собі затям: головне — звітність. Деяким тут — аби постріляти на дурняк та дівок, як смеркне, полякати… Це, прошу відзначити, категорично неправильний підхід до справи.
Дядько насупився і простягнув Луці папірчик з папки.
— Підпиши. Отут і тут.
Лука підписав, де веліли, намагаючись не зважати на Мар’яна, який корчив кумедні пики в Клима за спиною. Фелікс, однак, глянувши на того, з тужливим зітханням відклав свій часопис.
— То що, Климе? Що сказав Шафраник?
— Що-що, — буркнув той, акуратно вкладаючи папірця з підписами до папки. — «Ідіть до сраки», сказав. Що характерно.
Лука аж очі вилупив від несподіванки. Клим зиркнув зверхньо.
— Та це спершу, — продовжив він. — Потім погодився, звичайно. Сьогодні о першій. В «Оркестровій ямі».
— В «Ямі»?! — з огидою мовив Фелікс. — У цьому вертепі? Який несмак, чесне слово…
Клим знизав плечима.
— Ну, ми ж туди не на танці йдемо, ногами дриґати. Інакше би шеф Горгана не споряджав.