Швиденько пробігаючи Братською вулицею, Лука, попри поспіх, все ж таки звернув увагу на незвичний натовп під Костьолом Всіх Святих. Люди, що зібралися до служби, гомоніли тихо і гнівно, а деякі вразливі городянки навіть похапцем витирали сльозу. Нутром відчувши, що на це є причина, і причина ця невдовзі з’ясується, Лука наддав ходу і подолав шлях, на який за нормальних обставин витратив би зі чверть години, за якихось сім хвилин.
Мар’ян зустрів його з чашкою кави в руках. Лука глузливо глипнув на нього — спати той подався раніше за нього самого, а виглядає так, ніби щойно голову схилив.
— Нарешті, — позіхнув той. — Ну, ходи.
Решта працівників Магістрату вже зібралася в невеличкій нарадній, від чого там утворилася несподівана тиснява. Ця обставина, вкупі з невиспаними та затятими обличчями задіяних, нагадувала якусь підпільну зустріч лиховісних змовників. Причім, найлиховіснішим виглядав навіть не Горган, але квестор Вітій.
Свого нинішнього начальника Лука бачив досить рідко — в день своїх перших відвідин Магістрату і ще кілька раз по тому, мигцем, дорогою зі служби та на службу. За першого спіткання він викликав у хлопця повагу, зокрема через те, що виглядав той статечно, а говорив серйозно і втомлено. Розмова була короткою, але тоді Луці здалося, що він відчув те, що стояло за словами — і бентежну увагу, і прихильну іронію.
Але зараз Вітій дивився інакше — здавалося, він насилу стримував лють, яка могла би легко рознести тут усе на друзки. Лука тихенько пробрався на вільне місце і всіявся так, аби здаватися непомітним.
— Ну отже, — з притиском мовив квестор, — тепер ми всі тут.
— Окрім Теззі, — втрутився, очевидячки, ще не цілком свідомий загрози Мар'ян.
— З ним буде окрема розмова, — зловісно пообіцяв Вітій. — Зараз, якщо ні в кого більше немає бажання мене перервати або поставити дурне запитання… Ні? Чудово. Зараз кожен з вас мені розкаже, де і як провів сьогоднішню ніч.
Бійці Магістрату перезирнулися.
— А до чого це… — почав був Фелікс.
— Дурні питання, рівно ж, як і скарги та пропозиції, — тільки після мого офіційного дозволу, — гримнув Вітій.
На Луччин подив, Мора у відповідь широко заусміхалася. Квестор осудливо зиркнув на неї, проте, здається, лють його дещо вщухла.
— Отже, я вас уважно слухаю. Давайте від старшого. Юр?
Горган незворушно повідомив, що з дванадцятої до четвертої здійснював обхід другого та третього квадрантів, після чого навідався до контори та забрався додому. Фелікс до першої був на базі, тоді обійшов перший квадрант і по тому рушив спати. Клим у свою чергу навідався в четвертий і близько п’ятої змінив Луку в «голуб’ятні». Мора просиділа всю ніч в офісі, впорядковуючи базу даних. Ювен о першій вирушив додому, де сумлінно проспав до обіду. Мар’ян нібито пішов додому о дванадцятій, проте під суворим оком начальства швидко зізнався, що замість отчого дому подався заливати горе до клубу з дівками, де і просидів до самого ранку. Тим-то він тепер позіхає, усміхнувся Лука. Сам він до п’ятої сидів у «голуб’ятні» — факт, який могла підтвердити купа народу.
Вислухавши всіх, квестор Вітій замислився на якусь хвильку.
— От кур-рва, — підсумував він.
Лука озирнувся на Мар’яна. Той принишкло медитував над кавою. Мора супилась. Клим незатишно шарпався на своєму місці, мовби пориваючись кудись бігти. Схоже, йому, на відміну від інших, було відомо, що відбувається.
— Отже, громадяни, — зітхнув Вітій, — виглядає так, що жоден з вас не має стовідсоткового алібі. Окрім хіба Луки, ну та про нього наразі не йдеться.
— Вітію, — дратівливо мовив Фелікс, — ти поясниш нам, що діється? Чи ми тут у «мафію» гуляємо?
— Пояснити? — квестор люто потер пальцями очі. — Хто б мені це пояснив… Але зараз ви мене зрозумієте. Справа в тому, що сьогодні близько другої ночі було вбито Павліну Чарну, нашого свідка у справі Шацького. Та тихо! — мусив закликати він, бо зібрання миттєво заворушилося. — Так, так, Шафраник — клінічний ідіот, це я й без вашого знаю. Він відправив її додому, нас не повідомивши і не виставивши хоч би якої охорони. І, мовби цього мало, з’ясовується, що бідолашну вбито не чимось там, а нашою кулею. Ви розумієте, колеги? Кулею з тих, що записані на озброєнні Нічного Магістрату!