Химерний господар тихенько розсміявся.
— Ну так, я теж думав, що у татка «звихи» — поки сам не розібрався. Давай я тобі поясню, аби дурне не марилось…
Не те, щоби хлопець вмирав за тими поясненнями, однак наразі вирішив не сперечатися, ну, бо — раптом що, а в господаря — пістолет під рукою…
— Некрофілією, — почав Лука, — Фромм буцімто кличе любов до неживого, а власне — речей та механізмів як атрибутів успіху. Ідея в тому, що сучасні люди, замість любити один одного та бути щасливими, вкладають час та зусилля у створення та споживання неживого. Зрозуміло?
— Н-ну…
— Ось тобі приклад: замість іти гуляти з подружкою, ти замикаєшся вдома зі своєю гітарою і…
— Е, зачекай! — обурився Франек. — Це ти мене некрофілом щойно назвав?
— Не я — Фромм, — пирхнув Лука.
Франек куснув губу. Такі високі матерії — та ще й натщесерце!
— Тупак твій Фромм, — нарешті виснував він. — Музика не може бути неживою!
Лука зиркнув на нього примружено і нібито навіть з повагою.
— Оце ж, — мовив він, — от і татко проти. Стверджує, що сенс культури якраз у тому й полягає, аби втілювати духовне в матеріальному — лише в такий спосіб, мовляв, вона перейде нащадкам. А якщо частину твоєї душі вкладено у якийсь витвір — то як уже його не любити…
Франек гойднувся на стільчику, який жалісно скрипнув, скаржачись на філософські екзерсиси. Щось ніби й було в тій теорії, та однаково не складалось, як слід…
— Мабуть, все ж таки, вони обоє праві, — нарешті визнав він. — Затим, що є мистецтво, а є… всякий, ну…
— Мотлох, — підхопив Лука, згортаючи течку. — Ну гаразд, пішли що-небудь спалимо на сніданок…
Франек ображено шморгнув — ну бо скільки ж можна згадувати його злощасну заколупанку? Вранішня образа, втім, швидко завіялась, і музика, сповнений надій, подріботів за злим професорським сином. Надії невдовзі справдились, уособлені в чашці кави та широкому, наче блюдце, кусневі салямі.
Лука сів зі своєю чашкою на підвіконня та замріяно задивився у рясні сутінки за вікном. Якийсь він був меланхолійний надміру, і Франек, не цілком іще при тямі після нічних узливань, не дійшов кращого, аніж дзьобнути свого господаря недолугим жартом.
— Чого зажурився? Шкодуєш, що мало карників нині настріляв?
Несподівано для веселого музики, Лука здригнувся і кинув на нього наїжачений погляд. Франек добре розумів, що ступив, куди не просять, а однак не зміг стримати цікавості.
— Але слухай, мені невтямки — як-то можна, що не ніч, збройних покидьків ганяти? Стріляти, коли й сам дістати можеш? Тобі не страшно хіба?
Лука відвернувся до вікна, малюючи на шибі візерунки.
— Аякже, — глухо відказав він. — Стріляти страшно, а не стріляти — іще страшніше…
Франек гмукнув.
— А я от вчора, думав, ґиґну з жаху — в тебе під під’їздом стояли двоє, невідь-кого виглядали…
Лука рвучко обернувся до нього, тоді, замість пояснень, зістрибнув із підвіконня і заходив туди-сюди, позираючи примружено, наче злий котисько. Франек наполохано спостерігав за його шарпаниною, мимохіть переймаючи Луччину бентегу.
— Так, — нарешті спинився той, — Франек, а чи не час тобі вже додому?
— В сенсі? — розгубився музика.
— В сенсі — фестиваль уже відгуляли, так? Хіба вдома про тебе не дбають?
— Та я дзвонив своїм, усе гаразд…
— Не все! — ледь не зойкнув Лука. — Ти забув уже, як у мене опинився? Забув доброзичливців, котрі заледве тебе не прикандичили?
Франек закляк, відчуваючи, як кава стигне в горлі.
— Та з-забув якось… Я ж із «Голіардами» сподівався домовитись…
Лука зітхнув, гамуючи гнів.
— І як? Домовився?
— Та ніби, — непевно мовив музика. — Вони кликали до себе на підміну, але ж я не дракувський… мені перевестися треба…
— Дуже добре, — дратівливо виснував господар. — Лише забирайся звідси чимшвидш. Потім приїдеш, як захочеш, але не тепер… Тепер у нас намічається якраз оте, що тобі невтямки…
Франек приголомшено кивнув.
— А гітара моя як же?
— Зайдеш у відділок на Ринковій площі. Я просив, щоб її там для тебе залишили.
Хлопець відставив спорожніле горнятко.
— Ну то, значить, все? — стиха спитав він. — Я піду збиратися?
Лука тоскно зиркнув на нього.
— Ага.
Франек поволі підвівся.
— Чекай, — скинувся господар. — А пам’ятаєш, я просив, щоб ти в «Голіардів» за мого колегу спитався? Чи забув, за своїм митецьким братанням?
Музика смикнув плечима.