SICINNIUM
Нарешті, гості мої любі, вивела нас крива доріжка аж попід королівський замок, або ж Замок-на-Скелі, названий на честь короля Авеля. Підмури замку старші за саме місто: домінантна висота завжди принаджувала погляди тутешніх володарів, першим з яких, кажуть, був король-дракон…
Що? Хто — я заливаю гусара? Чекайте, шановні, а звідки, на вашу думку, походить назва нашого славного міста? Дракув — «місто дракона», авжеж… Навіть печера, в якій мешкав господар гори, збереглася, і кожен з вас може її відвідати — за невелику платню, певна річ, але вона того варта…
Печеру нині чудово устатковано: підсвічування, поточені часом обладунки і навіть Справжні Драконячі Кості — діти будуть у захваті!
Так до чого це я? Ага, отже, король Авель навмисно вибрав це місце для своєї резиденції, сподіваючись нібито успадкувати хтонічні сили першого власника твердині. Втім, хроністи подейкують, що королівський архітектор відраджував замовника від цього заміру, посилаючись на несприятливий клімат місцини — себто трясовиння та північний вітер — однак Авель, очевидячки, наполіг на своєму.
Над старими воротами замку ви можете побачити напівстертий нині надпис «Ignibus junxi aquas», що значить «Я поєднав вогонь з водою». Немає згоди щодо того, хто був автором надпису — сам замовник чи його зухвалий виконавець. А це, власне, цікаво, адже в першому випадку це значило би горде самоствердження, мовляв, я опанував силу дракона і волю ріки, а от у другому… Тут слід розуміти, що згаданий вислів можна тлумачити і як «Я звів докупи несумісне, і ніц доброго з того не вийшло». Втім, останнє було би несправедливим щодо Авеля — у нього ж насправді вийшло досить помітне «щось», хоч і не зовсім те, що планувалося. А от щодо клімату, то тут Раманте мав цілковиту рацію: густі тумани стали познакою міста, і, як вам розкажуть у Драконячій Печері, то є ніщо інше, як пара від дихання величезного змія, який нині спить під землею.
Ходімо нині вздовж вулички Підзамча, на розі якої ви зможете: а) купити сувенірних драконів у різних позах і б) оглянути замок у перспективі та оцінити його масштаби. Зараз… е… ті, хто все ж таки подолав потяг до патрання яток… погляньте на замок та його потужні стіни. Після того, як Раманте за допомогою низки запруд змінив русло річки Чайка, вода заповнила рови довкіл пагорба, утворивши природну перепону для ймовірних нападників. Стіни, або ж інакше, куртини, зведені межи урвистими скелями, мають форму п’ятипроменевої зірки, що було піком фортифікаційної моди тих часів. Беручи усе це до уваги, замок штурмувати — справа невдячна, і, коли вже на те, так і не здійснена. Після трьох поколінь Дракувських королів столицю було пересунуто до Вигодня, а штурм рідковживаної літньої резиденції, очевидячки, вже не виглядав для нападників аж настільки принадно.
О! Чуєте бамкання? Це б’є знаменитий дракувський Чорний Дзвін. Що це, по п’ятій вже? Забарилися ми… Ну нічого. Отже, подзвін цей походить з кафедрального собору, ренесансні бані якого визирають ондечки, понад воротями. Чому дзвін чорний? Ну, коли я скажу, що його давно не чистили, це ж вас не влаштує, еге ж? Значить, тоді от що. В кафедральному соборі поховано купу видатних мужів і не менш славетних дам, і дзвін цей, говорять, відлунює голосами святих. Мертвих святих, еге ж. Vox beatorum, кажуть на нього, — «голос блаженних». Приєднатися до них, тобто е… оглянути крипти ви зможете у вільний час після завершення нашої прогулянки.
Ходімте, шановні, і нехай дихання дракона чи там голоси мертвих не стануть на заваді нашому неминучому культурному збагаченню.
LAUDATIO. PARS VII
— Давай-но, Вельку, спробуй нас чимось вразити!
Скуйовджений та змарнілий, Вітій похмуро озирнув товариство. Дійсно, працівники Магістрату виглядали нині адептами зневіри, чиї найгірші припущення справдилися вповні. Коли біль заступає сором, а той поступається хіба скорботі, не віриться якось, що подальше може значно погіршити справи. Фелікс ондечки змучено притулився до стіни, позираючи наче з дна колодязя, Мар’ян… Господи, досі шморгає, Мора з тьмяним поглядом, очевидячки, перебуває деінде… Лука — таке враження, що зараз впаде зі стільця, а однак зиркає затято, Горган же дивиться примружено, наче опущена, та не припнута на запобіжник зброя.
Ну та ці двоє бодай щось корисне здійснили, тоді як інші радше метушилися, заламавши руки. Вони, звісно ж, з’ясували, що зловмисники мали в лікарні свою людину — молоду жінку, яка підміняла сестричку на рецепції, але її біографія відстежувалася лише на два тижні назад. Вона була практиканткою з фіктивним резюме, а що лікарня пропонувала малу платню і потребувала людей, то ніхто не подбав те резюме перевірити.