— Феліксе, а ходи з нами! — підхопила Мора. — І ти, Вельку, теж!
Теззі зачудовано озирнув товариство.
— У нас є підстави для радості? Я щось проґавив?
Мора зітхнула.
— У нас їх не буде, доки самі про те не подбаємо. Давайте, люди, слухайте свого терапевта!
Її зрештою послухали, бо ж, власне, задумові нічого не суперечило: Клим та Вітій лишалися в конторі, і, раптом що, із «Чароварні» до Магістрату — крок дороги. До того ж, зміна інтер’єру не заважала провадженню ділової розмови, коли б така нагодилася.
У кав’ярні знайомий шинкар кивнув їм на вільну нішу осторонь людської коловерті, і товариство влаштувалося в затишній келії, що її тутешні упорядники подбали прикрасити чародійськими кресленнями, кольоровими бутлями та високими свічками.
— Морав’янки, красуне! — виголосив Мар’ян, чарівно усміхаючись до патлатої відьмочки, яка підійшла взяти замовлення.
— А кому нині в обхід? — відсторонено поцікавився Фелікс.
— Маленький келишок, — насупився білявий.
— Алкоголіки, — пробурчав Велько, тоді раптом крутнувся до кельнерки. — А мені великий. Тобто ні. Краще два.
Мора глузливо пирхнула.
— Що, Теззі, від архівного пилу в горі зашерхло?
— Та йому в тім склепі просто випити нема з ким, — втрутився Мар’ян, приймаючи чарочку. — Дарма, що довкіл стільки мертвих звитяжців…
Велько поволі обернувся до товариства, примружившись та схиливши голову трохи набік, від чого раптом зробився подібним до величезного вченого крука.
— З ними не вип’єш, це правда, — мовив він. — Але я не радив би говорити про них зневажливо, бо… ну бо всяке може бути.
Мар’ян дратівливо пересмикнув плечима.
— Ага, ну давай знову про карти, які самі себе правлять, про зброю, яка скаче з поличок, про цеглу, що сиплеться на голови огудників…
Теззі зневажливо відмахнувся.
— Пий ото і не верзи дурниць.
Лука мимохіть зацікавився.
— А що, справді таке траплялося? — спитав Лука.
Теззі зиркнув якось дивно.
— Можливо. Говорять, що люди, котрі перебрали «умбри», можуть бачити певні… знаки. А, до речі… — примружився архіваріус, — той твій приятель, Франек, нічого незвичного не розповідав?
Лука гмукнув.
— Не розповідав. Але… — насупився він, — може, це вже мені верзеться, та коли ми знайшли його тоді, на Риторики, він марив щось латиною — а потім клявся та божився, що ні слова тої говірки не знає…
Велькові очі спрагло зблиснули.
— Гм… — сказав він, а тоді додав замислено, — гммм…
— Мені інше цікаво, — буркнув Фелікс, — чи скоро Шафраникові меткі колеги знайдуть нам Мецената? Виходячи на вулицю, хотілося б знати, що не перестрінеш там його хижих підручних.
— Та ну, Феліксе, — форкнув Мар’ян, — хіба так цікаво? Виходити — і знати точно, що ти там нікого не перестрінеш?
Фелікс закотив очі.
— Моро, ну хоч ти йому поясни — він не в цяцьки бавиться! Аби цікаво йому, ти ж бач!
Мора стенула плечима.
— А ти був би тут, якби тобі не було цікаво?
Другий проквестор розгублено блимнув.
— Я? Та я тут до чого? Хіба я ставлюся до роботи, як до «луна-парку»?
— Ну так, не ставишся, — втрутився Велько, котрий по короткій задумі звитяжно подолав свій другий келишок. — А як же концерти та презентації, як — імпрези та фуршети? Високочолі дискусії за гранчаком?
Фелікс тяжко зітхнув.
— Ну нехай! Всі ми тут з одного гілля ягода, надто ж, — він скоса зиркнув на колегу, — в тому, що стосується гранчака… Але ж слід розважливо ставитися до власної безпеки! Ось пригадую, як ти, Мар’яне перед larvati вискочив, наче чортик зі скриньки…
Білявий раптом тицьнув пальцем у Луччин бік.
— А он він з Горгоною вдвох проти larvati вийшли — і нічого!
Фелікс обернувся до хлопця, зважуючи того іронічним оком.
— То що скажеш, чому ти це зробив? Невже ото з дозвільного інтересу?
Лука блимнув, не знаючи, що сказати. Чому він вийшов проти larvati всупереч страху і здоровому глузду? Чому він досі тут, коли справи дедалі смутнішають? І не скажеш же їм, що то все від затятості, яка давно уже не присвячена батькові, але править за спосіб утвердити власні сили…
— З інтересу теж, — нарешті спромігся він. — Цікаво було, що робитиме Горган проти того шаленця. А я — я лише відволікав inferi, аби злидень під ноги не пхався.
Мар’ян радісно зареготав, штурхонувши Луку в плече.
— Ага! Так їх, брате!
Фелікс безпорадно зиркнув на Мору. Та глузливо пирхнула.