Він міркував: «Мало сконструювати машину, її треба навчити й виховати. Тоді вона розумітиме людей, працюй ватиме з точним знанням мсти…» Громов знав одного робота, який досягнув великих успіхів в обчислюванні, проте був надто впевнений у своїй винятковій безпомилковості; не минало й дня, щоб він не зробив якоїсь дурниці, і все тільки через те, що погано навчений…
Професор намалював якесь обличчя і подумав:
«Щось дуже знайоме… Де я його бачив?» Екран відреагував негайно. Спалахнув напис: «Це Електронік».
Громов усміхнувся: «Авжеж, це мій Електронік», — і побачив у дверях симпатичну фізіономію учня.
— Заходь, — привітливо сказав професор Електронікові. — А ми тебе щойно згадували. Як говориться, легкий на спомин.
Електронік усміхнувся:
— Не все вдається легко. Доводиться робити багато розрахунків. — Він глянув на екран і відразу оцінив учителеві формули. — Я бачу, ви теж розв’язуєте важкі задачі.
— Стараюся… — зніяковіло признався Громов. — Роботу тільки розпочато, ми поговоримо про неї пізніше… Як ваш проект «Космічний корабель — Земля»?
— Є складні питання, — відповів Електронік і став розповідати про те, як восьмий «Б» долає труднощі.
Громову подобалася дитяча назва: «Космічний корабель — Земля». Поки Електронік розповідав, він намалював на екрані машини кулю. Машина відповіла знаком запитання: вона знала тисячі предметів і понять круглої форми й уточняла для себе завдання.
Громов написав на екрані: «Земля».
Машина миттю дала картину Землі — таку, яку видно з космосу. Блакитна куля з обрисами материків, з білими шапками полюсів, із серпанком хмарності. Великий корабель мчить людство зі швидкістю мільярд кілометрів у рік крізь морок вічної ночі.
— Цікаво, який екіпаж корабля зараз, цієї хвилини?
— Перевіримо, Електроніку? — допитливо промовив Громов і накреслив на склі: «Населення Землі».
Над земною кулею спалахнуло дев’ятизначне число.
Остання цифра мигнула й почала нарощувати число. Кожної секунди населення планети збільшувалося на дві людини. За добу народжувалося майже двісті тисяч нових землян.
— За століття населення потроїться, — підрахував Електронік. — Елементарна задача. Але декого лякають ці цифри.
— Якщо навіть і потроїться, не станеться ніякої катастрофи. Ті, хто говорить про новий потоп чи обледеніння, про смерть від ядухи, внаслідок розвитку промисловості, помиляються, — сказав Громов. — Земля завжди була й буде домом людства.
— Теоретично допустима кількість жителів на кожний квадратний метр планети, включаючи моря й океани, сто двадцять чоловік, — мовив Електронік. — Щоб умістити їх, вся земна куля має стати суцільним містом заввишки у дві тисячі поверхів. Це можливо через тисячу років.
— Перший космічний корабель людства «Восток», — нагадав учневі професор, — уміщав лише одну людину. Але саме Гагарін відкрив шлях до інших планет і зірок, і людство активно освоює цей шлях. Хто сказав тобі, що люди погодяться перетворити свій дім, свою Землю в гігантський мурашник?
Здавалося, Електронік збентежився, ніби подумав: чи мав він право втручатись у справи людей?.. Та врешті-решт він захищав проект восьмого класу «Б»!
— Я не знаю точно, що буде через тисячу років, це розрахунки одного західного вченого, — сказав він учителеві. — А от Майка Свєтлова сумнівається: може, ми працюємо даремно й винаходимо велосипед?
— Велосипед? — Громов ледь помітно усміхнувся. — Антигравітаційний пристрій, штучна тварина… — почав перелічувати він, — ні, я щось не знаю інших таких вирішень. Хоч, звичайно, роботи над цими проблемами ведуться, але кожний дослідник думає по-своєму.
— І ми по-своєму уявляємо майбутнє Землі. Нам не подобаються деякі пропозиції, — вів далі Електронік.
— Які?
Наприклад, сучасний проект міста Ойкумепополіса. Його запропонував грецький учений. Я особисто вважаю його помилковим.
Громов попросив машину показати проект Ойкуменополіса.
Місто-спрут з каменю та бетону заповнило весь екран. Воно простягнуло свої гігантські щупальці вздовж морів, океанів, рік, озер, обхопивши їх у кам’яні обійми. Все було точно розраховано в цьому місті. Головні багатства планети — вода й повітря (5 квадрильйонів тонн повітря і 1,3 мільярда кубометрів води, з якої тільки два проценти прісної) — охороняються особливо ретельно. Ойкуменополіс ділив планету на окремі ізольовані кабіни. їх було три: «природна зона», «сільськогосподарська зона» й саме «місто». Кабіни повністю ізольовані, в кожній свої порядки — тільки так, стверджував автор, планета зможе забезпечити нормальне життя.