— Ні, не до пліток. Вона тепер інша…
— Цікаво, — посміхнувся Електроник, згадуючи, скільки тривожних хвилин завдала їм колись “допитливість” Кукушкіної.
— У Світлани — скромності й справедливості…
— Світланка — класна дівчинка, — погодився Ел.
— У Майї — правдивості й краси…
— Почув би тебе Сергій, — усміхнувся Ел, та Елечка його не зрозуміла.
— Навіть у Ніни, — вела далі Електроничка, — незважаючи на її вади, вчуся певною мірою гордості…
Електроник присвиснув: мовляв, чи варто чогось учитися в Ніни? Він не знав одного епізоду…
Ніна, як і раніше, наговорювала дівчаткам на Світлану. Смисл її застережень і натяків зводився до одного: не дружіть із Світланкою!.. Ніна — гарна, підтягнута, завжди охайно вдягнена — постійно спостерігала за Світланою і не могла зрозуміти, як така розпатлана тихоня стала душею команди. Звичайно, Ніна давно здогадалася, що Світланка — природжений лідер, але це було для неї загадкою.
І от якось Електроничка присіла на лаву, де в самотині нудилася Ніна.
“Уяви себе бабусею”, — напрямки заявила Елечка.
“Я? Бабуся?” — Ніна аж підстрибнула на лаві.
“Так, ти — бабуся, — підтвердила спокійно електронна дівчинка. — І ти розповідаєш онукам про свою подругу Світлану, котра побувала на Марсі…”
“Світланка на Марсі?” — здивувалася Ніна.
“Так, Світлана Іванівна першою з жінок висадиться на Марсі, а ти згадуватимеш усе життя це літо…”
Ніна чмихнула й пішла. Зустрівшись із Світланкою, вона пробурмотіла щось на зразок “вибач” і відвернулася. Гордість не полишала Ніну, та вона намагалася пересилити себе. І Елечка дійшла висновку, що вона майже розв’язала задачу їхнього примирення.
— А в Бубликів? — запитав Електроник, перебираючи в думці команду суперників. — Чого ти вчишся у Бубликів?
— Захопленого ставлення до тебе, — спокійно відповіла Електроничка.
Електроник від несподіванки ледь не спіткнувся.
— Чого-чого? — запитав він майже сердито. Елечка глянула йому в обличчя, очі її лишалися серйозними.
— Бублики в тобі душі не чують, як вони кажуть, — пояснила Електроничка. — Вони дуже раді, що знайшли одна одну.
“Знову ці чудні вислови, — подумав Ел. — “Душі не чують”. Він і досі одержував листи від дівчаток з найрізноманітнішими “признаннями”. Дівчатка! Що й казати — химерні істоти, що завгодно напишуть! А якщо розібратися, всі вони шукають ідеального героя.
Елек згадав деяких своїх кореспонденток.
Світлана в залі Виборзького палацу культури виконує концерт Чайковського…
Оксана у Свердловську пише вірші…
Марина в Нижньовартовську гуляє з малюками на вулиці…
Ніна з Челпок-Ати кличе його провести канікули на Іссик-Кулі…
Наталка й Оленка з білоруського села займаються плаванням, волейболом, їздою на мотоциклі, лазінням на дерева…
Дженні з болгарського міста Пловдива у шкільному зоопарку спостерігає за ведмедиками, рисенятами, вужами, різними птахами…
Бланка з олівцем та альбомом бродить по Празі, робить замальовки старого міста.
У Нагасакі хлопчик Ітіро й дівчинка Маріко грають у японський бадмінтон — “хане-цукі”, підкидаючи дерев’яними паличками кульку з пташиними пір’їнами — “хаго”, і запрошують Електроника взяти участь в їхньому шкільному турнірі…
Весь світ ніби складався із самих дівчаток і хлопчаків. І це було прекрасно. Адже ніхто не міг краще за них придумати найнезвичайніше в житті.
Ще багатьох друзів пригадав би Електроник, якби не почув дивного запитання.
— Скажи, а що таке кохання?
Тепер настала Елова черга раптово зупинитися. Він уважно оглянув супутницю.
— Ну, ти й даєш! — І кинувся назад до табору.
— Стривай! — Елечка його, наздоганяла. — Адже я серйозно.
І тут Електроник покликав на поміч Рессі:
— Рессі, до мене!..
Але Рессі з’явився не відразу.
Двоє бігли нічним шосе, й місяць сріблив їхні спини і блискотливі п’яти. Бігуни були схожі на гігантських світляків.
На кілька хвилин раніше Рессі викликав інший голос.
Сироїжкіну снився сон: сутичка незнайомих людей з літаючим собакою. І він мимоволі промовив магічні слова. Переговорна коробочка лежала на тумбочці. Рессі, що планерував над табором, почув заклик. Він ковзнув у відчинене вікно й звалився Сироїжкіну прямо на груди.
— А-а-а! — закричав Сергій, прокидаючись. — А-а, це ти, Рессі, — сказав він, заспокоюючись. — Ти мені снився.
Рессі стрибнув на підлогу. Вся палата в одну мить схопилася з ліжок.
— Хто це? Що за звір? Привид Рессі? — пролунали невдоволені, напівсонні голоси. — Та це ж Рессі!
І відразу ж Рідкісного Собаку взяли в полон хлопчаки, що заходилися вистрибувати. Вони напнули на себе й на Рессі білі простирадла й, пританцьовуючи, закружляли навколо нього.
Це щось та важить,
І це не слова -
Відданіш за пса
Створіння не бува.
Відданіш за пса,
Ласкавіш за пса,
Потішніше за пса
Створіння не бува! -
співали хлопчаки. Сергій весело акомпанував на гітарі.
Черговий вожатий, обходячи табір, не повірив сам собі: о другій годині ночі передають фільм про Електроника по телику? Не може бути!
Він прислухався: хвацька пісня й досі лунала.
Коли вожатий заглянув у палату до хлопців, він побачив дивну картину. П’ятеро привидів у білому гасали з дикими криками по кімнаті, а шостий ширяв під стелею.
— Пора спати, — суворо сказав черговий, хоч йому дуже хотілося разом з усіма пограти з Рідкісним Собакою.
Хлопці уляглися на постелі. А Рессі, скинувши простирадло, шугонув до зірок.
Він побачив їх ще здалеку: дві сріблясті фігури випірнули з лісу й швидко наближалися до табору.
— Ні, я серйозно, — не відставала Елечка. — Дівчата весь час говорять про це, а пояснити не можуть. Що таке кохання?
— По-моєму, це відданість людині, — відповів після деякого роздуму Елек. — Або людству.
— Я віддана людині, — одразу ж озвалася Елечка. — Але нікому не кажу про це й не пишу людям записки… Поясни, будь ласка, точніше…
— Ти все зрозумієш сама, — кинув через плече хлопчак. — Через місяць… А може, й через рік…
— Через рік?! — вигукнула Елечка. Вона сіпнула хлопчака за рукав. — Я машина, Я не можу вхолосту працювати цілий рік… І навіть місяць… Я хочу зрозуміти зараз.
Електроник обернувся до неї. Темні немиготливі очі уп’ялися в його зіниці.
— Коли ти зміниш неусмішливі очі на усмішливі? — запитав він.
— А тобі що — не подобаються неусмішливі очі? — запально спитала вона. — Хіба вони не схожі на людські?
— Бувають і такі, — пробурмотів Елек.
— Зараз же все поясни! — зажадала дівчинка з очима, які не сміються.
— Зараз, повір мені, ти нічого не зрозумієш…
— Зрозумію… Постараюся зрозуміти…
І тоді Електроник вдруге покликав Рессі. Собака приземлився біля самих їхніх ніг.
— Засвіти полярне сяйво! — звелів йому господар. Рессі ракетою стартував з місця і став кружляти
високо над табором. Там, де його прозорі крила перетинали зоряні промені, раптом спалахували хвилі мерехтливого світла. І от по чорному нічному небу розлилося багатобарвне космічне море.
— Це і є полярне сяйво? — запитала Елечка.
— Так. Дивись і слухай!
На її обличчі миготіли рожеві, блакитні, жовті відблиски, й вона, закинувши вгору голову, дивилась і слухала.
— Хто
Геометричне середнє
Споміж атомом і сонцем?
Ці слова прийшли немовби нізвідки, з глибини Всесвіту, хоч їх промовив звичайний електронний хлопчик. І Елечка запитала:
— А насправді, хто це — геометричне середнє?
— Ти -
І перше і останнє -
Втілення краси і доброти,
Яке, позбавлене пізнання