НЕВСИТИМЕЦЬ. Пііс, френдшіп, йес?
ДЖЕЙН. О, йес, ай андестенд.
ЛОМИСИЛА (до ЖАННИ). Бонжур, ля шарман фій. Ке ву фе дан се суар, пар екзампль? Ну нуз альон о театр? О сінема?
СУЛТАН. О, Аллах, акбар. Горечко... Який удар: прийшли сюди наші споконвічні друзі – от і маєш. Все пропало! Ні Царівни, ні Петрівни, ні прибиральниць... Приперлись у мої землі...
Намагається забрати словника в ЛОМИСИЛИ.
ЛОМИСИЛА. Що-о? У твої землі? Стоїмо на своїй, а не на твоїй землі!
Знімає чобіт, дає туди подивитися СУЛТАНОВІ, потім сипле йому в очі землю.
ЛОМИСИЛА. Переконався?
Забирає назад словника.
СУЛТАН. О, який жах – справжня українська земля! (Намагається протерти очі). Я – осліп!
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Так тобі й треба, щоб знав, як работоргівлю продавати!
СУЛТАН (лапаючи себе за кишеню). О, цей жахливий вкраїнський чорнозем!.. Де моя жива вода?
Виймає з кишені пляшечку, хлюпає на долоню, промиває очі.
НЕВСИТИМЕЦЬ. О, пляшечка. Щось мені після слона трохи в животі пече, треба чимось гарненьким запити... Ану, покуштуємо, що в ній тут таке цікаве на вигляд... (Нюхає). Одеколон?
Націляється видудлити.
ЖАННА. Ое не льо де колонь па!
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА (зупиняючи НЕВСИТИМЦЯ). Не треба її пити, бо це – не проста вода, а цілюща. Її брали за семи горами у білому лузі під сірим каменем...
МАМАЙ (захоплено). Як гарно вона говорить!
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. ... між трьох калин під новий четвер у криниці, що має три жили.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Тому її й пити не варто?
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Вона набагато цінніша і зможе знадобитися богатирям у скрутну хвилину.
НЕВСИТИМЕЦЬ віддає пляшечку ДЖЕЙН на зберігання.
МАМАЙ. Царівно Ганно, скажи, чи підеш ти з нами назад?
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. З вами, богатирями, піду хоч назад, хоч вперед, куди скажете, туди й піду.
СУЛТАН. А мені ні разу такого не сказала! Забирають мою цілющу воду, моїх прибиральниць, мою наречену забирають... За що? За що це мені такі напасті?
МАМАЙ. За що? Ти, підлий, підступом викрав Царівну з рідного її царства, ще й бідкаєшся?
СУЛТАН. Викрав? Я – викрав? Султани ніколи нічого не крадуть. Вони все, що їм треба, можуть купити. Царівну Петрівну мені продав теперішній Цар Сонного царства.
УСІ. Я-як?? Продав??
СУЛТАН. Отак – за гроші. За триста п’ятдесят мільйонів шістсот сімдесят чотири тисячі двісті сорок один піастр.
Пауза.
Усі приголомшено споглядають СУЛТАНА.
Скориставшись такою мізансценою, прибиральниця в кімоно, що скромно стояла в куточку, підкрадається до Царівни Петрівни, накидає їй на голову мішок, тягне убік, за кулісу.
СУЛТАН. Що ви всі на мене так дивитеся?
МАМАЙ. Ну що? Нехай живе?
СУЛТАН. Велике всім басурменське спасибі. Особливо вам (це до НЕВСИТИМЦЯ).
МАМАЙ. Гаразд. Вже нам усім і додому пора. Там ми одсвяткуємо визволення Царівни Петрівни, влаштуємо бенкет...
ДЖЕЙН, ЖАННА (разом). Фітнес?
НЕВСИТИМЕЦЬ. Йєс, офкоз.
МАМАЙ. Ну, тоді ходімо, Царівно Петрівно... (Озирається). О... А де ж вона?..
УСІ. Дійсно, де?
Над мінаретами верхи на сувої летючого килима пролітає прибиральниця в кімоно. Скидає з себе машкару, а це ж – РАДНИК-ЗРАДНИК!
В обрисах сувою килима читається замотана фігура ЦАРІВНИ ПЕТРІВНИ.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Здорові були, вражі сини! А що – встерегли? Га? Хе-хе!
НЕВСИТИМЕЦЬ. А ти кажеш – журавлі в небі...
ЛОМИСИЛА. Стій, держи! Ось я тебе!
РАДНИК-ЗРАДНИК. Не ти мене, а я тебе, я усіх вас, хе-хе-хе!
МАМАЙ. Одпусти її! Біда тебе візьме!
НЕВСИТИМЕЦЬ. Так це ж той добродій, що підбив мене у корчмі гуляти...
ЛОМИСИЛА. Оцей? Ти помиляєшся, брате. Бо це – той, хто підбив мене у фальшовані карти грати.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Ні! Це той, через якого я голий зостався.
ЛОМИСИЛА. Та ні бо. Це той, через кого мене в боргову яму посадовили.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Дурники, про що ви сперечаєтесь? Бо я – і той, і інший. Дурнюльки! Дурбелики! А також ще й той, хто у вас із під носу викрав Царівну Петрівну, хе-хе-хе!
РАДНИК-ЗРАДНИК радісно відлітає зі сцени.
МАМАЙ. У, сто копанок чортів! Що ж його тепера робити?
НЕВСИТИМЕЦЬ. Заспівати...