На сцені з’являється ОПОВІДАЧ, аплодує теж нашим виконавцям.
ОПОВІДАЧ. Чудово співають, правда, діти? А в мене для вас теж є пісенька, зараз я вам її проспіваю. (Співає).
Ану діти, чи сподобався вам такий початок моєї казки? Сподобався? А хто з наших героїв сподобався найбільше? Змій-багатоголовець? Ні? Не Змій? Радник-зрадник? Теж ні? А-а – Мамай... Ви голосніше кажіть, бо я старенький, недочуваю. Ломисила? Невситимець? Вірно, молодці! Ну, а тепер ми всі дружно побажаємо їм щастя, щоб у другій половині нашої казки їм удалося зробити те, що не вдалося зробити в першій, зробити усе те, що вони задумали. Усі – хором – три-чотири: бажаємо щастя! Бажаємо щастя! Отак. А тепер погуляйте трошки, тільки не бешкетуйте, не пустуйте, а потім знову приходьте сюди до мене, тільки ж не баріться – як почуєте дзвоника, так сюди й ідіть.
Дія II
Картина XV
ОВІДАЧ (знову на сцені). Ну, любі діти, перш ніж ми побачимо, що буде далі, ану ж пригадаємо, що було раніше з нашими героями. Кого зустрів по дорозі Мамай? Вірно, Невситимця. А ще кого? Ломисилу, так. Чи міг би він без них знайти Царівну Ганну? Міг? Не міг, вірно. Кого вони перемогли? Змія. А ще кого? Султана, правильно. А хто їх перехитрив? Русалочка? А-а, царський Радник-зрадник... Молодці, все згадали. От тепер якщо ми разом, усі дружно покличемо казку, то й взнаємо, що ж трапилося далі з нашими друзями, подругами а також з їхніми ворогами. Три-чотири: казко, прийди! Казко, прийди!
Картина XVI
У Сонному царстві лунає оголошення.
ГОЛОС. Усім, усім! Усім! Пропала Царівна Петрівна, півтори метри зросту, очі сині. Хто її знайде, той візьме її в дружини, а також отримає пів царства Сонного. Поспішайте! Усім! Усім! Усім!
У царському палаці чутно свист летючого килима. ЦАР спостерігає, як спускається вниз його вірний РАДНИК-ЗРАДНИК.
ЦАР. А-а, прибув нарешті!.. Я так ждав, так хвилювався, думав, сподівався, що ти тим трьом щось та заподієш, а ти... ех. Так мене підвести!
РАДНИК-ЗРАДНИК. Ну нічого ж їх не брало, пане Царю.
ЦАР. Не брало?? І ти мені про це спокійнісінько доповідаєш? Однак тебе візьме. Спочатку мій меч, а потім – чорти.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Пане Царю, та я...
ЦАР. Зневажити мою царську волю! І слухати тебе не хочу! Не виконати наказ?
РАДНИК-ЗРАДНИК. ... хоч зупинити їх не зміг, зате викрав у них, цих богатирів, Царівну Петрівну...
ЦАР. Що? Що? Що? Що?
РАДИК-ЗРАДНИК. ... і не тільки викрав, а й привіз її цілою і неушкодженою перед ваші, пане Царю, найясніші очі.
ЦАР (зазирнувши у зв’язаний сувій летючого килима). Вона...
РАДНИК-ЗРАДНИК. Вона? Отже: як я визволив Царівну Петрівну ви, пане Царю, мусите віддати її мені за дружину, як і було пообіцяно в оголошенні!
ЦАР. Тобі-і-і?
РАДНИК-ЗРАДНИК. Вам же вона не потрібна.
ЦАР. Так он ти якої заспівав... Потрібна – не потрібна! Але їй – потрібен дуже багатий наречений. Я зі злиднями родичатися не хочу.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Пане Царю, так навіщо ж вам багатий наречений, коли у вас самого тих грошей ого-го!..
ЦАР. Отож я й кажу, що потрібен дуже багатий, такий, щоб на мої гроші – не зазіхав. Розумієш?
РАДНИК-ЗРАДНИК розуміє.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Та я й не зазіхатиму...
ЦАР спритно хапає РАДНИКА-ЗРАДНИКА за комір.
ЦАР. На моє місце захотілося? На трон?
РАДНИК-ЗРАДНИК. Ні! Ні! Ой, пустіть!
ЦАР. Породичатися з царською кров’ю? І потім владу в мене відібрати? Захопити собі Сонне царство?
Виймає із піхов меча-самосіча.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Ні! Ні! Не треба! Не треба меча! Не буду хотіти Царівни Петрівни заміж! Каюсь і відрікаюсь!..
ЦАР. Ну гляди... Оце лише за те, що ти мені вірно служиш і виконуєш мою царську волю – милую. А то б зразу на шматочки і в мідного бика на вогонь – пш-ш-ш-шшш. Чув?
РАДНИК-ЗРАДНИК. Чув!
ЦАР. Чув, так ото ж і знай.
ЦАР ховає назад свого меча-самосіча, відштовхує РАДНИКА-ЗРАДНИКА, гидливо витирає руки.