Герої, скориставшись того, ідуть повз них до палацу.
З купи рук, ніг і лахміття вилазить Перший і Другий жебраки. У Першого – у вусі застромлена золота сережка, у Другого – у носі.
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Хороші вони мабуть люди були...
ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Так... Це ж нам уперше хтось милостиню подав!..
Картина XIX
У своєму палаці ЦАР продовжує писанину.
ЦАР. ... прикмети злочинців: малий, товстий і дебелий... Потім вони учинили... нового злочину, а саме: пропали без вісті мого дорогого й улюбленого... Радника. Мало того, що вони без віз порушили державні кордони багатьох дружніх нам країн... (його голос посилюється і розноситься луною по Сонному царстві)... так там вони знайомилися з усілякими ненашими дівчатами...
До палацу заходять побратими й побратимки. Цар на них зиркнув і продовжує писати.
ЦАР. От я й пишу, посилав я їх трьох, а приходять п’ятеро. (До дівчат). І не соромно вам? Подивіться ви на себе: що це за одежа? Стрейчі – ганьба! Як ви можете в моєму Сонному царстві з’являтися в такому вигляді? Ще хтось, бува, на таке глядячи, ще й прокинеться... (Знову береться до пера) ... з усілякими ненашими дівчатами, гидко вбраними в пірсінг... чим підбурювали простий люд до подібного... одежоносіння...
МАМАЙ. Ти нам баки не забивай. Ти краще скажи, де зараз твій поганий Радник-зрадник?
ЦАР. Я? Я – мушу тобі відповідати? Звітувати? Ти забуваєш, хлопчиську, хто я такий!
МАМАЙ. Хто ти? Ти той, хто продав свою рідну сестру Султанові.
ЦАР. Оце ти загнув... Ніякий я їй не брат. Щоб це я – та сестру...
МАМАЙ. Не брат? А хто ж? Небіж?
ЦАР. Ні-і.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Вуйко?
ЛОМИСИЛА. Дядько?
ЦАР. Ні. Я їй – підмітайло. Якось я завіз її в темний ліс, наче з дороги збився, а там уже очікували домовлені слуги султанські, їм я її й продав. Але вона мені не сестра. Добре продав! А потім і воцарився.
МАМАЙ. Бідна Царівна...
ЦАР. Це ви – бідні. Якщо взнали мою таку таємницю, вам доведеться її берегти.
УСІ. Нам?
ЦАР. А найкраще бережуть таємниці хто? Мертві.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Що він меле?
ЦАР. Ось мій чарівний меч-самосіч. Зараз я ним махну один разочок і ви всі попадаєте неживенькі. Мамайчику-зайчику, іди сюди перший... Може ти передумав? А хвалився... Спасибі ж тобі, що ти привів до мене таких дівчат. Вони мені в господарстві знадобляться – будуть підмітальницями в моєму великому палаці.
МАМАЙ. Що?! Не буде цього ніколи!
Кидається до ЦАРЯ. Той виймає простого меча і вони починають кружляти навколо трону.
ЦАР. Іди, іди сюди, я тобі кашки дам... (До меча). Меч мій любий, меч мій милий, бий-рубай його щосили!
З тим нападає на МАМАЯ.
Побратими хотіли було кинутися на допомогу, махаючи довбнями і слонячими бивнями та товстими книжками – але вона вже й не потрібна – з першого удару МАМАЙ вибиває ЦАРЕВІ меча з рук.
Усі навалюються на ЦАРЯ, махаючи зброєю, він устигає лише крикнути.
ЦАР. Зрада! Мій вірний клятий Радник-зрадник підмінив мені меча!..
МАМАЙ дивиться на те, що залишилося від ЦАРЯ. Потім кличе ДЖЕЙН, бере в неї пляшечку з цілющою водою.
Нахиляється до ЦАРЯ, складає його, порубаного, докупи та бризкає с чарівною водою.
ЦАР устає живісінький, мацає себе. Все гаразд, лише голову йому припасовано тепер до спини.
ЦАР. Пожалійте мене, не бийте мене! Я знову стану підмітайлом, як колись... Немає в мене тепер нічого: ні Сонного царства, ні чарівного меча-самосіча (плаче) що РАдник-зрадник уцупив... Ой! (оглядає себе в дзеркалі) Що це зі мною? Що ви з мене зробили?
МАМАЙ. А те зробили, на що ти заслужив. Нехай же тепер усі бачать, хто ти такий. Живи і диш!
Переляканий побаченим, колишній ЦАР тікає зі сцени.
ДЖЕЙН (ховає пляшечку, зазирає до словника). Ич, який. Підмітати такому палац!..
ЖАННА. Же пенсе, ке... (зазирає до словника) Я думаю, що тепер нам треба йти шукати Радника-зрадника і визволяти в нього Царівну Петрівну.
ДЖЕЙН. Так, але в нього тепер є чарівний меч. Він озброєний і дуже небезпечний,
МАМАЙ. Я теж чув. (Замислюється). Іти мені, чи не йти? Піду!
Настромлює собі на меча царську корону, з тим рушає. Побратими й побратимки – слідом. Однак усі вони роблять коло й вертають назад.