ЛОМИСИЛА. Так-так...
НЕВСИТИМЕЦЬ. Гм...
МАМАЙ. В який же його бік іти? Де того Радника-зрадника шукати – ось питання.
На сцену виходить ОПОВІДАЧ.
ОПОВІДАЧ (до зали). Ану, діти, нумо допоможемо нашим друзям, бо вони ж не знають, куди відлетів Радник-зрадиик. А ви ж усі це бачили? Бачили? Ну! Скажемо усі тоді сміливо: Радник той побіг... праворуч? А-а – ліворуч!
ЦАР, трусячись зі страху, теж показує то праворуч, то ліворуч.
МАМАЙ, НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА (разом до зали). Спасибі!
ДЖЕЙН. Сенк’ю вері мач!
ЖАННА. Мерсі боку, камарад!
МАМАЙ, НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА, ДЖЕЙН, ЖАННА (співають, виходячи).
Картина XX
Степ. Біля кам’яного кумира сидить зажурена ЦАРІВНА, зажурена ПЕТРІВНА.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Ану, виходь за мене заміж!
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Не вийду.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Кому кажу: виходь! Однаково тебе вже ніхто не визволить, не порятує.
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Однаково не буде по-твоєму.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Ось я зараз як махну цим чарівним мечем (виймає меча-самосіча) так тебе навпіл і розрубаю. Може вийдеш?
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Якщо Мамай не знає, де я, і не прийде мене визволяти – рубай. Не хочу я тоді жити.
РАДНИК-ЗРАДНИК здіймає меча.
МАМАЙ (виходячи на сцену). Стій, Царівно! Ще рано тобі гинути!
На сцену слідом за ним вибігають усі інші герої.
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. На нещастя ти сюди прийшов, козаче-Мамаю. Бо Радник-зрадник своїм чарівним мечем тепер не лише мене, а і всіх вас порубає.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Ану, коріться мені всі, а то взнаєте, чи важка земля!
НЕВСИТИМЕЦЬ. І чого воно завжди так: як цінна річ – так вона обов'язково в негідних руках?
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Дуже прошу тебе, Мамаю... Задля мене – ідіть краще звідси, бо він всіх уб’є. (До себе). А може таки вийти заміж за клятого Радника-зрадника і врятувати друзів?
МАМАЙ (замислившись). Чи йти мені, чи не йти?.. Нікуди я не піду.
НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА, ДЖЕЙН, ЖАННА. То й ми нікуди звідси не підемо.
ЛОМИСИЛА. Друзі, що я вам скажу: битимуся з ним – я.
МАМАЙ. Це чому?
ЛОМИСИЛА. Тому, що я серед вас найдужчий. Може якось того чарівного меча і той...
НЕВСИТИМЕЦЬ. Ні, битимуся я. Я – найтовстіший серед вас, мене ніякий меч не пройме. От жаль, що я – безводний зовсім. Він би в мене попірнав! На смарагдово-веселкових хвилях!
МАМАЙ. Спасибі вам, друзі мої, однак битимуся з ним – я. Чому? Тому, що я – старший над вами. (Рушаючи наперед). Помагай, Боже, коли не зможу!
РАДНИК-ЗРАДНИК. Меч мій любий, меч мій милий, бий-рубай, його щосили!
Рубає МАМАЯ і той падає неживий.
Радник верещить од щастя.
РАДНИК-ЗРАДНИК (до Царівни). Бачила? Бачила? Я! Я – тепер найсильніший богатир на Землі! Де ж ти ще знайдеш тепер такого героя? Отже згоджуйся мерщій за мене заміж.
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА хитає головою, що ні.
Розлючений ЛОМИСИЛА, побачивши, що довбнею проти меча-самосіча нічого не вдієш, вона од удару легко переломилася навпіл – кидає її геть, хапається за кам’яного ідола, намагаючись висмикнути його з землі.
Доки РАДНИК-ЗРАДНИК глузує з нього, ДЖЕЙН щось шепоче НЕВСИТИМЦЕВІ й ЖАННІ.
Вони утрьох швиденько розгортають за спиною Радника-зрадника шкіру ЗМІЯ-багатоголовця і влазять туди усі.
ПСЕВДОЗМІЙ. Угу-гу-гу! Ого-го!!
РАДНИК-ЗРАДНИК. О, Боже... що це?..
ПСЕВДОЗМІЙ. Я – Змій-багатоголовець! Я літаю білим світом і скрізь їм із кісточками Радників-зрадників!
РАДНИК-ЗРАДНИК. За віщо ж?..
Втрачає самовладання.
ПСЕВДОЗМІЙ. А за те, що Радники-зрадники дуже смачненькі. Угу-гу!!
РАДНИК-ЗРАДНИК. Меч мій... любий, меч мій... Ой! Забув. Як же там, еге: меч мій любий, меч мій цей самий, як же там його далі? Забув, забув чарівне замовляння! Ой, що мені робити? (Звертається до глядачів). Діточки, дітусі! Допоможіть мені, доброму й хорошому Радникові-зрадникові, пригадати чарівні слова.. Допоможіть! Не хочете?
Тут ЛОМИСИЛА висмикнув із землі кам’яного кумира, з розмаху поціляє нею РАДНИКА-ЗРАДНИКА. Той до поясу вгрузає в сцену, тобто в землю.