Сунувши під пахву свої маскарадні обладунки, рушає назирцем за героями.
Картина VIII
У Невір-царстві герої ведуть НЕВСИТИМЦЯ.
НЕВСИТИМЦЬ (переповнено). Буль-буль. Доки це його ми будемо йти? Буль-буль. Оно, погляньте, вже й місяць на небі. Буль-буль. А ми й не спочивали. Треба ставати на постій.
МАМАЙ. То місяць не на небі, а на мінареті, церкві по-нашому.
ЛОМИСИЛА. Ну й негідники! Коли, виходить, у нас – день, то у них тут, виявляється – ніч? А коли в нас ніч, вони собі роблять день?
Чутно багатоголосу чужу мову.
ЛОМИСИЛА. Невже прийшли?
Забачивши перехожих, наші герої ховають свої слов'янські лиця. Вони змушені з «підручних» засобів ладнати собі чалми, чорнити брудом лиця, щоби безборонно з’явитися перед чужинницькі очі. Назустріч їм трапляється СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ.
СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ. Аллах акбар!
Трійця друзів на це лише закивала головами.
ЛОМИСИЛА. Як тут страшно люди живуть, ти ба, ти послухай оцього негідника, до чого дожився він уже: свого Бога Аллаха псом називає. Ось я тебе за це таке богохульство зараз!
Зачувши таке, а, головне, забачивши проти себе довбню, СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ злякано тікає.
МАМАЙ. Звідкіля ти про це дізнався?
ЛОМИСИЛА. А ти хіба сам не чув? Він же, мерзотник, каже першому зустрічному волоцюзі про свого Бога: «Аллах – Акбар». В мене вдома пес колись був, так його теж Акбаром звали.
МАМАЙ. А-а-а...
Позад них знову з’являється СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ, дослухається, придивляється.
СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ. Салям алейкум!НЕВСИТИМЕЦЬ. Салом!СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ. Салом? А хто це тут, де сало заборонене, бодай згадав про нього?НЕВСИТИМЕЦЬ. Заборонене сало? Оце порядки!
Збагнувши з розмови, хто вони такі, здіймає галас.
СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ (вимахуючи руками). Гяури! Гяури!
Так розкричався, що наліплені вуса йому одскочили, ми пізнаємо перевдягненого РАДНИКА-ЗРАДНИКА. Йому доводиться тікати, а вже звідусібіч вже чутно брязкіт зброї, войовничі яничарські вигуки.
ЛОМИСИЛА. Яничари! Аллах акбар...
НЕВСИТИМЕЦЬ. Не хвилюйтеся, братове, ось зараз я цих яничарів...
ЛОМИСИЛА. Сам-один? Ми з Мамаєм (іронічно) тобі будемо допомагати в цій справі.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Не потребую нічиєї допомоги, краще відпочивайте собі з дороги. Я – сам!
ЛОМИСИЛА. Ой, не шуми, луже, ой, не бреши, друже.
НЕВСИТИМЕЦЬ (гордо). Казка – не бреше!
Кидається за куліси, звідкіля наростає яничарський гомін. Мить – і звідти вже чутно, як хлюпотить, вирує, виливаючись, вода. А потім – переляканий зойкіт натовпу, який борсається у хвилях, плюскаючись по воді.
Картина IX
У своїм палаці Цар, хукнувши на своє чарівне дзеркало, вмикає його. Постає картина:
Хвилі, якими пливуть чалми, черевики з позадираними носками. З докуки торохкає по дзеркалу – виникає наступна картина:
Мокрі, перелякані яничари, кидаючи зброю, розбігаються, хто куди. Лютий ЦАР так гепнув у дзеркало, що воно й вимкнулося.
ЦАР. Пробач, моє любе чарівне дзеркало, що б’ю тебе. Не тебе треба бити, а бити треба мого Радника-зрадника, який, бачу, марно хліб в мене їсть. Ну, нехай він лиш повернеться, тоді я його...
Показує.
Картина X
У Невір-царстві на сцену знову виходить НЕВСИТИМЕЦЬ, помітно поменшавши в талії.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Хух!.. Усе море до краплини віддав, щастя ваше, хлопці – що не вино. Вина – не віддав би нізащо. А як гарно вони всі пливли: стилем брас.
МАМАЙ. Ну, спасибі тобі, друже, що виручив нас у біді.
НЕВСИТИМЩЬ (співає).
(Тут Невситимець замислюється). Мене б – на лани. Я б міг поливати поля, городи... Садки! А тут доводиться яничарів поливати, наче помідори, чи буряки які.