Вiн тицьнув менi в руки свою дудку чи сопiлку, лукаво пiдморгнув до мене правим оком, потiм завдав собi на плече важкий мiшок i легкою ходою, наче нiчого не нiс, почав спускатися до озера.
Я поїхав далi, спантеличений, з повною головою тривожних думок.
Хто цей чоловiк? Що вiн шукає бiля Озерища? Чи тiльки самотностi й спокою? Навiщо вiн дав менi свою дудку? А може, це й є отой таємничий Капiтан Немо?
Лiс скiнчився, дорога вибiгала в поле. Понад берегом озера прослалася зелена лука, а проїхавши кiлометр, я побачив червонi цеглянi стiни першої хати якогось села.
Не довго думаючи, я звернув. Пастушок бiля невеличкої череди корiв аж скрикнув з подиву, коли мiй самохiд попрямував просто до води. Стрибок - i я вже плив спокiйним водяним плесом.
Це було, мабуть, найширше мiсце озера. Праворуч вимальовувались два острови з темними обрисами дерев. Той берег виднiвся виразно, але був щонайменше за два кiлометри. Трохи далi на пiвнiч водяне плесо ставало майже безмежне, а берег ледве мрiв. Це, певно, було велетенське вiдгалуження Озерища з Чаплиним островом i затокою, над якою простягалося село Матити, а далi Добжики з каналом, що сполучав Озерище з озером Евiнгi.
Якусь мить я вагався. Хотiлося вiдразу поплисти в той бiк. Однак чи не обачнiше дати Чоловiковi з рубцем - якщо вiн уже на Озерищi - оселитися i добре обжитися тут? Отже, я спрямував самохiд не на пiвнiч, а на пiвдень i поплив до Iлави. Бо ж знайомитися з Озерищем треба починати вiд Iлави, а не так, як пропонують усi путiвники, - вiд його сполучення з Ельблонським каналом, тобто вiд Мiломлина, де Ельблонський канал розгалужується i одним своїм рукавом тече до Озерища i його заплави, яку називають Крагою. Бо Озерище на картi схоже на дерево з трохи кривим стовбуром, яке виростає з Iлави. Дерево це надзвичайно високе й розгалужене. Перше велике розгалуження - то i є Крага, що в неї впадає канал з Мiломлина. Вище розростається ще одна розлога крона з двома товстими гiлками.
На Озерищi дуже багато великих i малих островiв: безлюдних i заселених, заплавних i з твердим грунтом.
Меншi острови схожi на чорнi щiльнi купи дерев, оточенi широким i густим лiсом очерету. Однак майже на кожному з островiв є мiсце, де очерет рiдший, i там можна пiдiйти до берега. Втаємниченi примудряються прослизнути туди, а тим, хто пливе за ними, здається, що вони раптом зникли, мов досвiтня iмла. Стiна очерету сходиться за ними i ховає їх. А всерединi острiв сухий; трохи вирiзавши кропиву, можна чудово напнути наметик i спокiйно перебути нiч на безлюддi, чуючи лише перекликання диких качок, плюскання хвиль i шелест очерету.
Три такi ночi провiв я на острiвцях Озерища. I з подивом пересвiдчився, що кожен з них мав загадку чи - як кому бiльше подобається - таємницю, пов'язану з однiєю особою. На кожному з тих острiвцiв у найнеприступнiшому мiсцi я знаходив малий курiнь з трави й гiлля, а в ньому бляшану коробочку зi свiчкою, сiрниками, гачками, якiсь горщечки, складену з цегли пiчку. В бляшанiй коробочцi лежала записка зi словами:
"Пам'ятай, що це не твоє. Не крадь! Капiтан Немо"...
Капiтан Немо був реальною постаттю. Дiвчина з косою помилялася, припускаючи, що, може, вiн зовсiм недавно з'явився в цих краях. Куренi на острiвцях були вже старi, їх збудовано щонайпiзнiше минулого лiта, коробочки та iншi речi, залишенi в куренях, були вкритi товстим шаром пороху. Скидалося на те, що Капiтан Немо пiсля того, як минуло лiто, перестав навiдуватись до своїх куренiв.
З тих спостережень сам собою напрошувався висновок: капiтан Немо не живе постiйно бiля Озерища, а приїздить сюди, мабуть, тiльки влiтку.
РОЗДIЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Похмурий острiв. Дивовижний слiд. Тривожна нiч. Яструб i
компанiя. Хто вкрав байдарки? Злочин? Що сталося на
островi? Чому гукали на допомогу? Розправа з грiзним
ворогом. Пан Анатоль знову повчає.
Поповнивши в Iлавi свої запаси харчiв, я їхав до Сем'ян уздовж схiдного берега Озерища. Це був уже четвертий день моєї подорожi по озерi, за моїми розрахунками, я вже опинився в тих мiсцях, де мав дiяти Чоловiк iз рубцем.
Вечорiло. I тiльки-но зайшло сонце, показався мiсяць - спочатку блiдий, майже бiлий, але що щiльнiше воду й небо огортала нiчна темрява, то дужче вiн яскравiшав, ставав золотавий, а потiм срiблястий.
Зiрвався вiтер i розбурхав досi спокiйне озеро. Хвилi загойдали самохiд. Я був уже стомлений i мрiяв про затишну пристань, про склянку мiцного чаю, а далi про спокiйний сон у теплому спальному мiшку.
За склом машини все росла, наближаючись, чорна купа високих дерев на чималому островi. Я проминув його, коли їхав до Iлави, бо вiн лежить бiля схiдного берега, а я плив уздовж захiдного.
Я пообiцяв собi, що заїду на острiв, повертаючись назад, i тепер хотiв туди завернути. Мене цiкавило, чи й тут є курiнь Капiтана Немо.
Незабаром я почув шелест дерев i прибережного очерету. Може, в тiм виннi були нiчна темрява, завивання вiтру й хлюпотiння хвиль, але цей острiв видався менi похмурим i найменш гостинним з усiх, на яких я досi побував.
Я обплив круг нього i впевнився, що вiн довгастий i звужений посерединi так, що з обох бокiв були невеликi затоки. Я заплив в одну з них i опинився на вузькiй пiщанiй косi, по якiй легко мiг би виїхати машиною на берег. Але, як я вже казав, менi не хотiлось виявляти, що таке мiй самохiд насправдi. Коли я ним плив, колеса ховалися пiд водою, i вiн здавався старомодною моторною та й годi. Автомобiль на островi, оточеному водою, викликав би подив. Тому я втиснув його далi в густий очерет i поставив на якiр. Там вiн був схований вiд людських очей.
Я винiс iз автомашини намет, спальний мiшок i газову плитку. Поставив намет пiд деревами, а потiм пiшов до озера зачерпнути води на чай.
На прибережному пiску виднiлися свiжi слiди людських нiг i довгаста заглибина вiд човна, якого хтось тут нещодавно витяг, а потiм зiпхнув у воду й вiдплив.
Повертаючись до намету, я помiтив на пiску ще один дивний слiд. Велику, безформну, темну пляму. Присвiтив лiхтариком i з прикрiстю пересвiдчився, що це величезна пляма кровi.
Мене охоплював дедалi бiльший неспокiй, навiть страх. Я хотiв ще раз придивитися до слiдiв на пiску, та раптом хмари заступили мiсяць, лiтало дуже темно. При тьмяному свiтлi лiхтарика годi було виявити якiсь подробицi.