Зате на Луговому островi - великому й гористому - аж роїлося вiд туристiв. Бiля захiдного й пiвденного берегiв гойдалося безлiч яхт, моторних човнiв i байдарок, а на схилi острiвного пагорба стояло багато рiзнобарвних наметiв найрiзноманiтнiших форм. Великi й малi намети, схожi на iндiанськi вiгвами чи на хатинки з альтанками, намети, багатi й убогi, тiснi й просторi, з пласкими й гостроверхими дахами заполонили острiв, i перед кожною оселею щось варили на портативних плитках.
Ще багатолюднiше було на великому, сполученому з берегом островi Буковець [Дехто називає його Буковниця, щоб вiдрiзняти вiд села Буковець, розташованого на другому боцi Озерища (прим. автора)]. Мiсток з'єднував острiв з дорогою до села Вепр, i сюди приїздили туристи на машинах.
На схiдному березi виросло багато наметiв, я побачив там кiлька селищ кемпiнгових будиночкiв з мiсцями для купання, обтягнутими мотузками. Звiдси пливли над озером звуки музики з транзисторiв, лунали виступи по радiо, бесiди на сiльськогосподарськi теми.
Людям, якi звели тут собi лiтнi житла, цей галас, здавалося, не заважав. Вони втекли сюди з гамiрних мiст, щоб, як, напевно, казали самi собi, шукати самотностi й тишi. Але, мабуть, неправда, що вони шукали тут того, про що говорили. Мовчазний, самiтний пiший турист - надзвичайна рiдкiсть над озером. Аби тiльки хтось поставив де-небудь намет, як вiдразу ж - на другий день або через кiлька днiв - мов гриби пiсля дощу, вродяться бiля нього iншi намети, виросте селище з наметiв.
З Лугового острова й Буковця я панiчно втiк. Подумав, чи не спрямувати самохiд у Крагу, довгу затоку, що врiзається в материк. Але ж саме звiдти пливли рої байдарникiв, цiлi майбутнi селища наметiв.
Тому я рушив далi на пiвнiч, на велику затоку з просторим Чаплиним островом. Я плив уздовж схiдного берега, де лiворуч вiд мене лежали пiвострови й той район, де я сподiвався знайти Чоловiка з рубцем. Проте я мав намiр розташуватися на протилежному березi, щоб здалека крiзь бiнокль стежити за мiсцевiстю, яка мене цiкавила. Я не хотiв передчасно сполохати чоловiка, котрого розшукував.
А був то день усе нових пригод i незвичайних зустрiчей. Я саме вiдчув голод i роздивлявся по березi, щоб знайти зручне мiсце для обiду, коли на порослiй рiдким очеретом мiлинi побачив бiлу яхточку Вацека Краватика. Вона була жалюгiдна - перехилена на бiк, без екiпажу. Обов'язком туриста було пiдпливти до яхти й запитати, чи треба допомогти. З кабiни показалася молода жiнка з бiлим фарбованим волоссям.
- Добрий день, - привiтався я, пiдпливаючи самоходом до борту яхти. - Я побачив, що ви сiли на мiлину, i прибув запитати, чи не можу вам допомогти.
Молода жiнка приязно всмiхнулася менi й заперечливо похитала бiлою головою.
- Мiй наречений i його приятель подалися вплав до берега, а потiм по сушi повиннi пiти до села Помелiн попросити, щоб нам стягли яхту на глибину. А я вже десь бачила вас, еге ж?
- У закусочнiй бiля переправи, - сказав я.
- Ох, так, звичайно, - i вона всмiхнулася ще променистiше, як давньому знайомому. Потiм простягла менi руку.
- Едiта, - вiдрекомендувалась вона.
- Томаш, - я потис руку з нiгтями, як у найгрiзнiшого хижака.
- Будь ласка, пiднiмiться на палубу. Минуло вже двi години, як мене покинули зовсiм саму. Я не маю до кого слова промовити й страшенно нудьгую. Закурите? - вона простягла менi коробку сигарет.
Я перескочив на палубу яхти, i ми закурили.
- Як це ви сiли на мiлину? - почав я розмову.
- Все через те кляте пиво, що ми купили в закусочнiй. Вацек, мiй наречений, i Януш, його приятель, пили й пили те пиво. А менi звелiли вести яхту. Ну, ви вже здогадуєтесь? Я й посадила яхту на мiлину, - чарiвно всмiхнулася вона. Та за мить суворо насупила брови. - Але це їхня провина. Навiщо вони звелiли менi вести яхту? Пили оте пиво й сварилися мiж собою.
Мене не цiкавили подробицi життя на яхтi, тому я змiнив тему.
- А пан Вацек спiймав багато риби?
Вона засмiялася.
- Ще жодної. Взагалi навiть не бралися ловити. Вацек з Янушем купили у Варшавi карту найкращих рибних мiсць на Озерищi, витратили на неї багато грошей. Бо Вацек хоче неодмiнно одержати цього року золоту медаль i стати королем спiнiнгу. Ми пливли до мису Судака, бо там мала бути найбагатша здобич, але не поспiшали й по дорозi оглядали озеро. Учора ночували на Буковцi. Поставили намет на березi, бо хоч кабiна й простора, спати в нiй незручно.
Вона торочила й торочила, а я чемно слухав.
- I сьогоднi вранцi, коли ми вже пливли до мису Судака, Януш раптом виявив, що на яхтi немає нашої шкiряної сумки, в якiй була рибальська карта. Януш вважає, що хтось її у нас потягнув на Буковцi, бо коло нашого намету вешталося багато людей. А скорiше це зробили двоє хлопцiв, якi прийшли до нас позичити сiрникiв.
- Цiкаво, - промовив я.
Докуривши сигарету й попрощавшися з балакучою панною Едiтою, я чкурнув на свiй самохiд. Я люблю тишу i спокiй, а вiд її балаканини в мене вже розболiлась голова. Менi хотiлося смiятись: князь спiнiнгу залишився без рибальської карти. Що ж тепер буде з його княжою славою? Як вiн стане королем?
Незабаром я побачив бiля схiдного берега невеличку мальовничу затоку, не дуже зарослу комишами. Берег тут був сухий, трав'янистий, на ньому росло кiлька старих дубiв, схожих на баобаби. Менi здалося, що це саме те мiсце, де я мрiяв оселитися на довгий час, тим бiльше, що звiдси було видно захiдний берег з двома пiвостровами, а там, як я гадав, мав з'явитися Чоловiк iз рубцем.
Я виїхав самоходом на берег. Поставив свiй маленький зелений наметик i блискавично злагодив обiд: суп iз макаронами, а на друге фрикадельки в помiдорному соусi з герметично закритої банки - цi безсмертнi страви туристiв.
Озеро в цьому мiсцi було тихе, без вiтрильникiв, байдарок, моторок i човнiв. У цей рукав Озерища, напевне, не часто заглядали туристи з Буковця i Лугового острова. А на Чаплинцi - наскiльки я мiг побачити в бiнокль взагалi не було нiкого.
Я скiнчив обiдати, коли з-за стiни очерету понад берегом почув людськi голоси. Хтось, мабуть, кiлька людей, пливли вздовж берега. За мить я побачив вiсiм великих плотiв з очерету й осоки, їх вiдпихали вiд дна жердинами, й вони повiльно посувалися до Чаплинця. На плотах пливла ватага Чорного Франека. На тому, де сидiв Франек i вродлива руда дiвчина, маяв на довгiй палицi чорний прапор.