Я сушив собi голову: чи це маленький човник, чи дерев'яна колода, чи, може, який звiр або величезна рибина. Таємниче "щось" пiдпливло до стiни очерету й щезло в ньому.
Я схопився й пiшов до сусiдiв.
- Чи не позичите менi свого човна? Я хотiв би попливти на пiвострiв на тому боцi озера.
- Ах, по рибку? - покивав головою пан Анатоль. - На жаль, за хвилину ми з Казиком теж вирушаємо рибалити. Тiльки ми пливемо на Чаплинець. Ми чули, що на тому боцi озера царство красноперiв. Накопали черв'якiв i спробуємо рибальського щастя.
Хоч-не-хоч доводилось менi завести самохiд. Намет я покинув пiд нагляд сусiдок, заїхав у воду й попрямував на пiвнiч.
Я хотiв великим колом обплисти схiдний пiвострiв, щоб той, хто ховався, навiть помiтивши мене на озерi, подумав, нiби я пливу в iнший бiк.
Пiд час подорожi я пiдплив дуже близько до Чаплинця i в бiнокль побачив, що це великий острiв, порослий край води деревами, а посерединi голий, тiльки де-не-де зеленiли невеликi сосонки. Не видно було на ньому жодного намету й жодної людини. "Заїду сюди, коли повертатимуся, - вирiшив я. - Адже до цього острова попливла ватага Чорного Франека. Може, знайду її табiр?"
Я хотiв зустрiти Чорного Франека й порозмовляти з ним не тiльки про Мартин перстень.
Другий берег озера, мiж схiдним пiвостровом i селом Матити здалеку здавався рiвним, дерева росли на ньому щiльною темною стiною. Коли я пiдплив ближче, то побачив, що там був ще один пiвострiв. Я надумав пристати до того пiвострова i хотiв розiгнати самохiд, щоб вiн, як таран, пробив стiну очерету. Але перед цим я ще раз поглянув на те мiсце, де з-перед моїх очей зникло таємниче "щось" - дерев'яна колода чи звiр... I аж свиснув. Я знову побачив те "щось". Це був невеличкий гумовий човен. Вiд легенького вiтру вiн повiльно посувався уздовж захiдного пiвострова.
"Треба спiймати його й пошукати власника", - подумав я. У гумовому човнику лежав чийсь одяг, дорожнiй термос i торбинка. Мабуть, хтось зiйшов на берег позасмагати, а човник поплив. Я був уже близько вiд нього, коли щось мене зупинило.
"Дивина! - подумав я. - Вiн пливе проти вiтру!"
Але все вiдразу з'ясувалося. Ледве я пiдплив до човника, як за борт самохода схопилися чиїсь руки, а за мить я побачив людську голову в кисневiй масцi. Човник не плив сам. Хтось пiд ним сидiв.
Чоловiк у костюмi для пiдводного плавання з важким аквалангом на спинi насилу влiз у самохiд. Зняв з обличчя кисневу маску, i тодi я впiзнав... Проповiдника.
- Ви хотiли забрати мого човника? - спитав вiн.
- Я подумав, його знесла вода...
Вiн кивнув головою.
А менi, хоч я був занепокоєний присутнiстю тут цього чоловiка, стало весело. Аж смiшно було вiд думки, що вiн подорожував по озерi не на човнi, а пiд човном.
- Мабуть, куди цiкавiше гуляти по днi, анiж плисти на поверхнi озера, мовив я.
- Авжеж, - погодився вiн. - Лiкар рекомендував менi багато ходити пiшки.
- У вас кисневий голод?
- Еге ж, - кивнув вiн ствердно. - Тому я й ношу на спинi оцей балон з киснем.
- I побачили ви щось цiкаве, подорожуючи по днi?
- Кiлька величезних судакiв i здоровенного сома.
- Ви не почули б голосу своєї дудки, якби я покликав вас на допомогу.
- Ви вже користувалися нею?
- Я не був у небезпецi.
Вiн з полегкiстю зiтхнув.
- Чудово. Бо я забув сказати вам, що цей мiй iнструмент тiльки для тих випадкiв, коли людина опиниться у справжнiй небезпецi. В iншiй ситуацiї ним не слiд користатися.
Ми добралися до пiщаного мису. Чаплi, що тут гуляли, знялися в повiтря i, важко вимахуючи крильми, полетiли до Чаплинця.
Дивний чоловiк якусь мить стежив за їхнiм летом, а потiм сказав:
- На Чаплинцi є заповiдник. На схiдному боцi в очеретi чаплi мають гнiзда i вирощують потомство. Їм треба жити спокiйно, а вчора ввечерi туди припливла ватага розбишак, розпалила вогнище й наробила галасу. Це жахливо. Бо птах, скажу я вам, - чудове створiння. Я не люблю нi собак, нi котiв, але захоплююсь птахами. Для мене вони - символ свободи, привiльного життя.
- Там ночувала ватага Чорного Франека, - перехопив я, боячись, що вiн знову дасть волю своєму красномовству i виголосить довгу промову про птахiв.
- Ватага Чорного Франека? - здивувався вiн. - А ви не знаєте, як їх викурити звiдсiля?
"Ще один противник ватаги Чорного Франека", - подумав я.
У мене промайнула думка, що капiтан Немо з книжки Жюля Верна теж полюбляв пiдводнi подорожi. То, може, цей добродiй i є Капiтан Немо?
На озерi показалася бiла яхта Вацека Краватика. Вона пливла швидко, прямуючи до Чаплиного острова. Якийсь час ми мовчки дивилися на її зграбний силует.
- Тi люди з яхти, - озвався раптом Проповiдник, - шукали ватагу Чорного Франека. Вони питали мене, чи я не помiтив її, плаваючи серед цих островiв i заток. Тодi я не знав, що це ватага Чорного Франека галасувала вночi на Чаплинцi. Та, мабуть, хтось їх повiдомив про це, бо пливуть вони саме туди.
- На Чаплинцi зараз немає тiєї ватаги. Я плив попiд берегом i нiкого там не бачив, - сказав я.
- Може, вони вдосвiта попливли деiнде? - мовив дивний чоловiк.
У мене ледве не зiрвалося з язика: "Чи ви не Капiтан Немо?" Але я почув гомiн - з боку Липового й Лугового островiв випливав сiрий глiсер Капiтана Немо. Вiн мчав на найбiльшiй швидкостi, блискавично випередив яхту Вацека Краватика i за кiлька хвилин зник з-перед наших очей, сховавшись за Чаплиним островом. Отже, цей Проповiдник - не Капiтан Немо.
- Хто ви такий, у лиха? - вирвалось у мене. - I що ви тут робите?
Його здивувало моє запитання.
- Вибачте, - сказав вiн чемно, - але це озеро таке просторе, що, мабуть, я не заважаю вам?
- Звичайно, нi.
- То чому ж ви питаєте, що я тут роблю i хто я такий? Я вас не запитував про це. А мiг би спитати хоча б про вашу дивну машину, що їздить i плаває. Однак я не зробив цього з увiчливостi. А щодо мене, то я той, ким хочу бути, i роблю те, що менi подобається. Задовольняє вас моя вiдповiдь?
- Цiлком, - скрушно вiдповiв я.
Пiсля такої розмови я подумав, що найкраще менi сiсти в самохiд i попливти до свого намету. Я зробив це з жалем, бо чудний добродiй розпалив мою цiкавiсть, та й мiсце, де ми сидiли, було незвичайно гарне. Уявiть собi довгастий пiвострiв з високими деревами вздовж берега, що врiзається в широкий простiр озера. Його ще бiльше видовжує пiщана коса, через яку перекочуються зеленавi хвилi. На пiвостровi росте соковита трава i за кiльканадцять метрiв вiд берега починається густий, молодий лiс - сосни й берези. Омрiяне мiсце для намету, з чудовим краєвидом: з одного боку - на Озерище, аж до Сем'ян, а з другого - на Чаплиний острiв.