- Невже ви пiдозрюєте мене в чомусь поганому? - удав я ображеного.
I раптом зрозумiв, що не я, а саме пан Анатоль грає комедiю. Вдавав, що його турбує мiй вiд'їзд, а насправдi хотiв знати, чого це я кидаю насиджене мiсце i куди переселяюсь. Але чому вiн, хай йому бiс, зробився такий дивний?
Вiдразу ж усе з'ясувалося.
- Учора ввечерi, - вiв далi пан Анатоль, не звертаючи уваги на моє запитання, - коли ви вiдпливли кудись своєю автомашиною, а ця дiвчина вже спала у вашому наметi, берегом сюди прийшов приятель князя спiнiнгу. Ну, знаєте, отой Бородань. Вiн розбудив нас i почав випитувати про вас. Чи ми не знаємо, хто ви такий, що ви тут робите та iнше.
- I що ви йому сказали?
- Майже нiчого, адже ми нiчого про вас не знаємо. Я тiльки подiлився своїми спостереженнями. Сказав, що ви не рибалка i, мабуть, не рибалити приїхали. Але швидко завели знайомство. Одна дiвчина ловить для вас величезну рибу, а друга - з ватаги Чорного Франека. Припливали сюди i якiсь гарцери. Я дiйшов висновку, що ви, мабуть, учитель, бо так легко встановлюєте контакти з молоддю.
- А ви не могли спитати, чого вiн так цiкавиться моєю особою?
- Звичайно, спитав. Вiн пояснив, що ви... стежите за ними. Тобто йому й князевi спiнiнгу так здалося.
- А навiщо це менi? - спитав я чемно.
- Щоб їх... пограбувати.
- Ну, знаєте, це вже щось неможливе, - я аж затнувся вiд обурення.
- Вiн ще й не таке сказав. Вiн вважає, що ви верховодите ватагами пiдлiткiв на озерi, i одна з тих ватаг пограбувала князя спiнiнгу, викрала в нього рибальську карту. Вiн питав, чи я не бачив у вас тiєї карти.
З мене вже було досить.
- Прощавайте, - вклонився я пановi Анатолевi й пановi Казиковi. - Бажаю вам великої риби. Гадаю, вам полегшає на серцi, коли такий небезпечний чоловiк виїде звiдсiля.
- Але ж я... але ж я нi в чому вас не звинувачую, - боронився пан Анатоль. - Це той Бородань так говорив. Я лише повторив його слова.
Я крутнувся й пiшов до самохода. Мої речi вже лежали на задньому сидiннi, Бронка чекала в машинi. З похмурим обличчям сiв я за кермо, повернув ключик запалювання.
- Скажiть, будь ласка, куди ми зараз поїдемо? - спитала Бронка.
- Це я тебе питаю: куди? Я хочу зустрiтися з Чорним Франеком. I ти покажеш менi дорогу до нього.
Вона занепокоїлась.
- Я не знаю, де їхнiй новий табiр.
- Мене цiкавить тiльки Чорний Франек. Ти вже забула нашу вранiшню розмову? Адже я не повiрив, що ти розлучилася з Франеком назавжди. Мабуть, домовились, де зустрiнетесь?
- Вiн казав, що опiвднi буде на Буковцi, бiля ятки з пивом. Але не обiцяв напевно.
- Це нiчого. Зачекаємо там на нього.
Прибережною лукою я виїхав на польову дорогу, що вела до села Вепр. З того села по греблi можна було дiстатися на острiв Буковець, забудований кемпiнговими будиночками i заселений автотуристами.
Мене не здивувало, що саме Буковець приваблює рiзних пройдисвiтiв i волоцюг. У кемпiнговi будиночки було неважко зайти, намети автотуристiв взагалi не замикались. У затоцi на причалах гойдалося багато човнiв, байдарок i моторок, де туристи звичайно залишали рiзне начиння. Одно слово, це було чудове мiсце для таких молодикiв, як Чорний Франек.
На Буковець ми їхали повiльно, бо дорога була вибоїста, з глибокими колiями вiд селянських возiв. Я їхав на другiй швидкостi, тому мотор завивав, як несамовитий.
- Слабенький автомобiльчик, - мовила Бронка. - Так повiльно їдемо, а вiн аж задихається з натуги. Старезний, - додала вона.
- Не такий вiн уже старий. Тiльки негарний.
- Кумедний автомобiльчик. Такий шарабан.
- Гарнi автомашини призначенi для людей без уяви, - сказав я фiлософським тоном.
Бронка розсмiялася.
- Треба сказати це Чорному Франековi. Бо вiн гине за гарними автомобiлями. Як побачить гарну машину, то не вiдiрвеш його вiд неї. Вiн дуже хоче мати автомобiль. Ех, якби у вас був гарний лiмузин, то вiн заприятелював би з вами. А якби ви ще дозволили йому сiсти за кермо...
- На щастя, до цього нiколи не дiйде.
- Чому ви кажете "на щастя"?
- На щастя для пiшоходiв i iнших водiїв. Таким людям, як Чорний Франек, я взагалi заборонив би давати дозвiл водити машини. Даючи такий дозвiл, треба думати про те, яке у водiя ставлення до життя, до суспiльства. Якщо хтось у щоденному життi зневажає права i обов'язки громадянина, то й за кермом вiн буде такий самий. Почне порушувати дорожнi правила, так, як порушує iншi. Але, повторюю, на щастя, такi хлопцi не мають автомашин. Вони можуть лише мрiяти про них. Смiшнi, зрештою, цi мрiї.
- Чому смiшнi? Мрiї нiколи не смiшнi, - заперечила Бронка.
- Вiн нiколи не матиме гарної автомашини, якщо не вiзьметься за науку, за наполегливу працю. Зараз може тiльки мрiяти, що в когось украде автомобiль, проїде ним клаптик дороги, а потiм або сам розiб'ється об дерево, або когось розiб'є.
- Ех, у вас вiдразу найгiрше.
- Адже ти знаєш Чорного Франека. Якби вiн сiв за кермо дуже швидкого автомобiля, то хiба втримався б i не помчав з найбiльшою швидкiстю? А в нього ж немає нiякого досвiду. Тi, що крадуть автомашини, як правило, потрапляють в аварiю.
- Ви, мабуть, не боїтесь крадiжки? - пирхнула дiвчина. - Вашу автомашину можна догнати навiть на велосипедi. То вас через цей автомобiль прозвали Самоходиком? А я теж вам дивуюся. Коли з вами розмовляєш, то ви нiби серйозна людина. Але коли ви сядете у цей автомобiль, вiдразу хочеться смiятись. Хiба ви не розумiєте, що така машина ганьбить свого власника?
Мене аж пересмикнуло з лютi.
- Не роби головної помилки молодостi, не суди надто поспiшно про людей i речi. Можу сказати, що незабаром мiй автомобiль не здаватиметься тобi смiшним.
Тим часом ми проминули село Вепр i виїхали на вузьку греблю, що сполучає острiв Буковець з материком. Ми побачили широку затоку з кiлькома водними причалами, де стояло на якорi кiльканадцять досить великих яхт i навiть два рiчкових катери. Я помiтив також пришвартовану до берега бiлу яхту Вацека Краватика. Що вони могли тут робити?
Бронка вказала менi на ятку з пивом, яка стояла при в'їздi з греблi на острiв. Вiдразу ж за будкою простягся низький, невеликий лiсок. А за лiском - селище кольорових кемпiнгових будиночкiв якогось ольштинського пiдприємства.
- Сховаю машину в лiску, - сказав я Бронцi. - Щоб Чорний Франек не злякався. Ти сядь тут недалечко i чекай на нього. Я прогулюватимусь поблизу й, коли побачу вас обох, пiдiйду.