- Про пригоди розповiм вам iншим разом, - скiнчив я.
Перед нами вже з'явився острiв Буковець iз селищами кемпiнгових будиночкiв, причалами й наметами.
Чорний Франек порадив пiдпливти до острова з захiдного боку, там, де Озерище глибше.
- Бачите велике сухе дерево пiд гiркою? - показав вiн рукою. - Отам стояв наш табiр.
- Ми не будемо виїжджати на берег. Тут повно туристiв i дачникiв. Не хотiв би привертати уваги до машини. Нехай думають, що це така собi чудернацька моторка. Причалимо до берега й вистрибнемо на мiлину.
На захiдному березi ми побачили шеренгу байдарок, на глибшiй водi стояло кiлька моторних човнiв i невелика яхта. Останнiм часом з'явилася мода плавати на плотах, на всiляких понтонах, на човнах дивовижної конструкцiї. Тому нiкого не здивувала моторка з тупим носом i фарами.
Не кваплячись, щоб не привертати нiчиєї уваги, ми попрямували до сухого дерева. Мiж корiнням я помiтив двi дiрки, що лишилися вiд лисячої нори.
Чорний Франек став навколiшки i глибоко застромив руку в одну, а потiм у другу дiрку.
- Нiчого тут немає... - сказав розчарований. - Тiльки оцей папiр.
I подав менi великий, трохи зiм'ятий аркуш, вирваний iз блокнота. На аркушi було надряпано червоним чорнилом:
"Романе, я забрав сумку. Як вирвешся вiд мiльтонiв, шукай мене
на Пласкому.
Лисяча Шкурка".
- Гарненька iсторiя, - буркнув я. - Сховай папiр у нору, бо Вацек Краватик подумає, що я вкрав сумку. I тiкаймо звiдси, поки вони не приїхали.
Отже, доля знову не сприяла менi. Знову не пощастило.
- Хай йому бiс! - буркотiв я, повертаючись до машини. - I знову нiчого не вийшло. Ну, але принаймi ми знаємо, де їх шукати. На Пласкому. Хоча ти й так, мабуть, знав нову схованку ватаги?
Франек похитав головою.
- Нi. Навiть не здогадувався, де новий табiр. Я ж весь час вештався на Буковцi, щоб знайти карту. Навiть ночував на цьому островi. Та, зрештою, коли не вдалося спiймати Капiтана Немо, Роман скликав ватагу й вигнав мене. А потiм Роман прийшов з Лисячою Шкуркою на Буковець домовитися з Краватиком. Але саме того ранку мiлiцiя зробила облаву на Буковцi й забрала мене, Романа та ще кiлькох хлопцiв. Лисяча Шкурка, певно, вчасно шмигнув у якусь дiру, й мiлiцiя його не схопила. До речi, чому ви так цiкавитесь тiєю картою? Що в нiй є, скажiть, будь ласка?
Я знизав плечима.
- Правду кажучи, не знаю. Та, мабуть, щось є, коли вона така потрiбна Вацековi Краватиковi й Бороданевi. Тому я хотiв би її побачити.
Я вже сидiв за кермом, аж раптом менi спало на думку щось важливе. Я вийняв з куртки авторучку й повернувся на пагорб, пiд сухе дерево. За мить я знову сидiв за кермом.
- Що ви там робили?- поцiкавилася Бронка.
- Я викреслив у листi два слова "на Пласкому". Треба Краватиковi й Бороданевi трохи ускладнити пошуки, тодi в мене буде бiльше шансiв.
РОЗДIЛ ШIСТНАДЦЯТИЙ
Подив гарцерiв. План розшукiв карти i розгрому ватаги.
Розвiдка на Пласкому озерi. Iсторiя Чорного Франека. Немо в
скрутному становищi. На допомогу. Хто такий Немо?
Несподiванка.
Я поставив автомобiль на лiсовiй галявинi, залишивши в ньому Чорного Франека й Бронку, а сам пiшов до гарцерського табору i сказав вартовим, що хотiв би побачитися з Теллем. На щастя, хлопець саме був у таборi i разом з Яструбом та Баською вийшов на побачення. Ми сiли на травi пiд ворiтьми.
Я спитав їх, як справи з ватагою.
Яструб скривився, наче йому дали проковтнути гiрку таблетку. Баська почухав голову, а Телль зiтхнув i сказав:
- Ми вже згаяли два днi, шукаючи ватагу Чорного Франека по всiх дiрках i закутках. Наче крiзь землю провалились. А й далi роблять своє. У лiсничого з Єжвалда вкрали металевого човна, стояв бiля лiсництва, на маленькому озерцi, сполученому каналом з Пласким озером i Озерищем. Хоч, зрештою, невiдомо, чи то справдi вони вкрали... Пiдкралися й до ятера одного рибалки з Єжвалда. Рибалка щойно поставив його, тому вони не знайшли там риби. Зозла порвали ятiр i затягли в очерет.
Яструб спалахнув гнiвом:
- Вони роблять шкоду. А ви й досi вважаєте, що їх треба за це гладити по головi?
Я посмiхнувся.
- Починаю змiнювати думку. Тi шибеники таки справдi перебрали мiру. Але я гадав, гурт хоробрих хлопцiв, - я не мiг стриматись, щоб не шпигнути їх, уже впорався з ватагою. Такий знаменитий розвiдник, як Баська, вистежив, мабуть, де табiр ватаги, а невiдступний Яструб уже спiймав ватажка.
Телль знову зiтхнув.
- Не можемо знайти їхнiй табiр.
- Легко глузувати, а важче спiймати Чорного Франека, - додав Яструб.
Я зневажливо махнув рукою.
- Я якось дав собi з ним раду. Може, таки мої методи кращi?
- Що ви хочете сказати? - пожвавiшав Баська.
- Невже ви... - зацiкавився Телль.
- Нi, ви жартуєте, - буркнув Яструб.
Я пiдвiвся з трави й показав на автомобiль, що стояв на галявинi.
- Там сидить Чорний Франек, - мовив я скромно.
Всi як один подалися до машини. Але на пiвдорозi я їх зупинив.
- Спокiйно, хлоп'ята. Я взяв Чорного Франека в полон, якщо так можна сказати, i вчиню над ним суд i визначу йому покарання. Власне, вiн не крав човна й не нищив ятера. Тодi його вже не було у ватазi. Моя розвiдка повiдомила мене, що тепер у ватазi верховодить якийсь Роман, стократ небезпечнiший за Чорного Франека. Романа можна знайти на бiлiй яхтi, що стоїть бiля острова Буковець. Яхта належить Вацековi, прозваному Краватиком, бо його мама має крамницю з краватками в павiльйонах на Маршалковськiй.
- О господи! Ви все знаєте, - здивувався Баська.
Телль гордо поглянув на своїх колег.
- Я ж казав вам, що пан Самоходик незвичайна людина. Ви не дуже вiрили менi. Казали, що вiн уникає бiйки з ватагою, бо не хоче їй перешкоджати. Ну й що? Хто спiймав Чорного Франека? Хто має таку докладну iнформацiю про ватагу?
Яструб глянув на мене захоплено, але трошки недовiрливо.
- А може, ви знаєте також, де таємний табiр ватаги? - задав вiн каверзне запитання.