Выбрать главу

- Я не циркач. Я хочу ловити рибу.

- А я притягну, - обiзвався Краватик.

Вiн закинув спiнiнг. Але якiрець перелетiв через галузку принаймнi на пiвметра.

А потiм свиснула Мартина блешня, i за мить дiвчина тягла по водi зелену галузку.

З палуби яхти залунали оплески. То Бородань уже певний час спостерiгав змагання на березi й тепер аплодував Мартi.

- Вацеку! - закричав вiн. - Тепер ти муситимеш вiддати цiй дiвчинi свiй княжий титул.

Краватик знизав плечима.

- Титули одержують не за точнiсть кидання, а за величину спiйманої риби. Я, - сказав вiн Мартi з гордiстю, - одержав бронзову медаль Польської спiлки рибалок.

- Невже? Нiколи б цього не подумала, бачачи, як ви закидаєте.

- Ви заздрiснi, - сказав пан Анатоль. - У вашому вiцi слiд бути скромнiшою. Цей пан справдi князь спiнiнгу. Його фотографiя була опублiкована в газетах.

Марта невинно опустила очi й сказала Краватиковi:

- Повiрте, що я не заздрю на ваш титул князя. Хiба титул королеви не вищий?

- Що ви кажете?

- Я маю золоту медаль, - пояснила Марта. - Дiстала її за сома вагою тридцять вiсiм кiлограмiв.

Пан Анатоль аж занiмiв. Вацек тiльки й змiг пробелькотати:

- Отже, це ви... та дiвчина, що спiймала на Озерищi сома?

- Так, - сказала Марта. - Без нiякої рибальської карти.

Мартинi слова про її золоту медаль справили велике враження не тiльки на пана Анатоля i Вацека. Чорний Франек теж пiдхопився з човна й вискочив на берег.

- Це правда? Ти маєш золоту медаль?

Його захоплення Мартою, здавалося, вже стало безмежне.

А дiвчина вiдклала свiй спiнiнг i буркнула на адресу Анатоля i Краватика:

- Цi люди тiльки полохають рибу. Iди, Франеку, до пана Казика. З нього буде колись знаменитий рибалка.

Вона взяла в човнi звичайну вудку i хотiла йти. Але Вацек заступив їй дорогу.

- Ви щось згадували про якусь рибальську карту? Я не дуже розумiю, що ви мали на увазi. Рибальська карта? - вiн удав, що вперше про таке чує.

А Марта щиро вiдповiла:

- Я згадала про карту, за якою ви божеволiли. I за яку заплатили три тисячi злотих Романовi.

Згадка Марти про карту занепокоїла i Бороданя. Вiн стрибнув з яхти у воду й приплив до берега. Марта ще додала зневажливо:

- Власне кажучи, мене зовсiм не обходить ваша карта. Я тiльки не розумiю, навiщо ви робите з неї таку таємницю?

I, закинувши на плече вудку, пiшла берегом до пана Казика, що, як виявилося, без нiяких радiсних вигукiв витягав з води одного ляща за одним, та ще й чималих.

Бородань вилiз iз озера, з нього стiкала вода. З грiзним обличчям вiн пiдiйшов до Чорного Франека.

- Це, мабуть, ви не могли втримати язика за зубами?

- Чого ви хочете вiд мене? Ви не сказали, що це таємниця.

Бородань аж почервонiв вiд лютi, але Краватик поклав йому на плече руку.

- Дай йому спокiй. Це справдi нiяка не таємниця. Хiба ми не маємо права користуватися рибальською картою?

Франек ухопив з човна своє вудлище i побiг берегом за Мартою. Пан Анатоль теж почимчикував у той бiк, помiтивши, що Казик знову витягає з води великого ляща.

Бородань буркнув до Краватика:

- Вони про щось здогадуються, розумiєш? Може, що бачили?

- Тихiше, - прошипiв Краватик. - I не панiкуй.

Щоб думали, наче все те його не обходить, вiн знову закинув у озеро свою велику блешню. Задеркотiла котушка, i спiнiнг раптом аж вигнувся.

- Є! - вереснув Краватик i пiдсiк якiрець.

- Це, мабуть, тiльки зачепилося, - мовив Бородань.

- Є! Є! Є! - верещав Вацек Краватик.

Котушка задеркотiла щосили, це свiдчило: "щось", спiймане якiрцем, утiкає на глибину.

Крик Вацека Краватика почув, напевно, кожний у радiусi пiвкiлометра.

Пан Анатоль, Марта i Чорний Франек покидали свої вудки. Попiдводилися на ковдрах дружини лицарiв спiнiнгу. Навiть Едiта, ранiше байдужа до всього, що дiялось навколо неї, пiдбiгла до борту й перехилилася через нього, дивлячись у воду.

Тiльки пан Казик спокiйнiсiнько вкладав у сiтку ще одного ляща.

Краватик трохи попустив волосiнь на котушцi. Але за мить спробував витягти здобич. Це була, певно, якась величезна рибина, бо на серединi затоки завирувало, наче за хвилину мав виринути з води стокiлограмовий сом.

А потiм - ми бачили це на власнi очi! - вистромилася з води людська рука, пальцi схопили волосiнь i перервали... На якусь мить пiд водою промайнула людська постать. Ще раз збурилося озеро, та вiдразу ж заспокоїлось. Можна було подумати, що це нам привидiлось...

- Що це було? Ви бачили? - питав Краватик.

Я не можу описати виразу безмежного подиву на його обличчi, коли вiн стояв на березi зi спiнiнгом у руцi, а волосiнь вiльно звисала й спадала на воду.

- Ти спiймав аквалангiста, - обiзвався Бородань.

- Так. Але хто це був? Що вiн тут робив? - белькотiв Вацек.

- Збираймо манатки, - сказав Бородань. Вiн ухопив волосiнь, трохи натяг i звелiв Вацековi накрутити її на котушку.

А я подумав собi: "Це, мабуть, Орнiтолог мандрує затокою зi своїм аквалангом".

Усе товариство на березi голосно обговорювало Вацекову пригоду, висловлюючи рiзнi припущення щодо таємничого аквалангiста. Не було сумнiву, що Вацек зачепив його своїм якiрцем. Тiльки чому аквалангiст - замiсть виринути з води i зчинити бучу - хотiв зникнути, як тiльки звiльнився вiд якiрця?

"Взагалi, я нiчого не знаю про Орнiтолога, - мiркував я. - Вiн подарував менi чудернацьку дудку, потiм допомiг Немо й менi вибратись iз скрутного становища, був веселий i викликав у мене симпатiю. Але й злочинець буває симпатичною людиною. Я шукаю Чоловiка з рубцем, а може, Орнiтолог його спiльник або найнятий аквалангiст, який шукає в озерi затонулий скарб?"

Мої роздуми урвала розмова на березi.

- Едiто! - пiвголосом покликав Вацек. - Зiйди на берег i походи в лiсi. Може, цей аквалангiст десь тут вийшов?

I панна Едiта стрибнула з яхти у воду, припливла до берега й пiшла у своєму гарному купальному костюмi просто на пагорб, де я ховався. Та в останню мить я непомiтно дременув у лiсок.

Продерся крiзь молодий сосняк i повернувся на мис Судака. Хотiв спокiйно обмiркувати все, що раптом постало передi мною у зовсiм iншому свiтлi. Я нетерпляче очiкував повернення Марти й Чорного Франека. Бо надiйшла хвилина, коли я не тiльки мiг, а вже мусив розкрити їм таємницю затонулої вантажiвки i попросити їхньої допомоги.