Марта скрушно зiтхнула.
- Ми вже давно могли застукати цього типа. Але вiн здавався вам симпатичним.
Я промовчав. Ми сiли пiвколом, утворюючи прохiд вiд стежки до куреня. Орнiтолог повинен був увiйти мiж нас.
Телль не мiг усидiти на мiсцi. Його аж смикала нетерплячка.
- З вами, - звернувся вiн до мене, - завжди повинно щось трапитись. За хвилину спритний злочинець буде у вас в руках. Немов у телевiзiйнiй "Кобрi".
Бронка всмiхнулася менi.
- Ви обiцяли менi пригоду, i я вже пережила кiлька цiкавих пригод. Нiколи не забуду, як ми наздоганяли автомашину Краватика i як потiм вiн нас доганяв. А зараз? Що зараз станеться?
Чорний Франек почав сумнiватися.
- Бурштинове намисто? Може, вiн купив його для дружини або нареченої? На узбережжi є крамницi, де можна купити бурштинове намисто.
- Так, - погодився я. - Але чи ти звернув увагу на ланцюжок, який з'єднує бурштин? У музеї в Е. була велика колекцiя бурштину. Там були i коштовнi прикраси, зробленi з бурштину, оправленого в золото. Окрему частину колекцiї становили художнi вироби, мiнiатюри замкiв, стародавнiх кораблiв. Чи ви бачили виставку бурштину, влаштовану в мальборському замку? Багато експонатiв для тiєї виставки ми мусили позичати за кордоном. Якби ми мали колекцiю музею в Е., то не позичали б.
- Та колекцiя була велика? - зацiкавився Чорний Франек. - Може, Несправжнiй Орнiтолог не змiг дiстати з води все, що затонуло в вантажiвцi?
- Я теж так гадаю, - сказав я. - У вантажiвцi вивозили багато музейних експонатiв, колекцiя бурштинiв становила тiльки частину всього вантажу. Та навiть якщо вiн украв з неї тiльки незначну кiлькiсть, хоча б частину колекцiї бурштинового намиста, оправленого в золото, й коштовне камiння, то й так здобув уже великий скарб.
Раптом Телль приклав пальця до губiв.
Хтось пiдходив стежкою, ми почули шелестiння листя. Чоловiк насвистував тихо, але весело.
- Ми зiпсуємо йому гарний настрiй, - буркнув Чорний Франек.
Орнiтолог помiтив нас в останню мить, але не вiдступив. Навiть не схоже було, що його заскочили зненацька.
"Умiє чудово прикидатись, - подумав я. - Та, зрештою, вiн же не знає, що ми розгадали його таємницю".
- Вiтаю вас, - сказав вiн, чемно вклонився i зняв з плеча важку пiдзорну трубу. Човна вiн, мабуть, залишив на березi, в очеретi.
- Нежданий гiсть гiрший татарина. Чи не так казали нашi предки? спитав я ввiчливо, привiтавшись з ним за руку.
За мною i всi почали виявляти йому велику увагу. Марта й Бронка зробили реверанс, мов маленькi дiвчатка, Телль i Франек усмiхалися з такою приязню, нiби хтозна-як йому зрадiли. "Здається, ми всi вмiємо чудово прикидатися", подумав я.
- Я завжди радий гостям, - сказав Орнiтолог. - Може, сигаретку? запропонував вiн менi. - А може, ви всi голоднi?
- Нi, дякую, - вiдповiв я, беручи вже на себе дальшу розмову. - Ми прийшли сюди не об'їдати вас. Скорiше, йдеться про певну iнформацiю.
- Про птахiв?
Марта зайшлася смiхом.
- Ох, - зiтхнув Орнiтолог, - ви все ще думаєте, що я несправжнiй орнiтолог? Не знаю, як вас переконати, що я проник у таємницi життя птахiв.
- Я вiрю вам, - кивнула головою дiвчина. - Книжка, яку я побачила у вашому куренi, переконала мене, що ви справдi вивчаєте птахiв. Але мене цiкавить iнша iнформацiя.
Я вирiшив завдати йому удару. I вийняв з кишенi бурштинове намисто.
- Чи багато ви знайшли такого? - спитав я.
П'ять пар очей втупилося в орнiтологове обличчя. Я певний, що ми помiтили б на ньому навiть найменшу тiнь переляку чи гнiву. В цього чоловiка були залiзнi нерви. Вiн тiльки заклiпав очима, наче трошки знiяковiвши.
- Нi, тiльки це намисто...
- А решта? Що з нею сталося?
Вiн з великим жалем розвiв руками.
- Припускаю, що вона вiдпливла на яхтi Вацека Краватика.
- Ви жартуєте! - закричав я.
- Та нi. Хiба я насмiлився б, - вiдповiв вiн глузливо.
Це обурило нас. Марта, сварячись пальцем, голосно сказала:
- Ви не справжнiй орнiтолог. Ми викрили вас. Ви пiрнали в озерi, шукаючи затонулу вантажiвку.
- Умгу, - нахабно пiдтвердив вiн.
- Ви знайшли його! - вигукнув Чорний Франек.
- Умгу, - погодився Орнiтолог. - Сьогоднi вранцi нарештi знайшов. Трохи запiзно, еге ж?
- Запiзно? - обурився Телль. - Ви встигли забрати звiдти коштовне намисто.
- Тiльки оце одне, - зауважив Орнiтолог. - Решту дiстав Вацек Краватик. У вантажiвцi залишилося ще кiльканадцять скринь, але в них переважно мiститься дуже знiвечений водою стародавнiй глиняний посуд, менi здається, що то музейнi урни. Тi скринi вже такi гнилi, що розпадуться вiд необережного дотику. Я побачив там також стародавнi меблi, з яких уже не буде нiякої користi. Вцiлiли тiльки бурштин i бурштиновi прикраси. Я неправильно висловився. Не вцiлiли. Тi речi забрав Вацек Краватик. Цього намиста вiн не помiтив. Точнiше, не вiн, а Бородань.
- Де та вантажiвка? - перебив я його.
- Ви не здогадуєтесь? - вдавано здивувався вiн. - В озерi. Тобто в затоцi, трохи лiворуч звiдти, де колись перепливав пором. Вацек Краватик саме над затонулою вантажiвкою поставив на якiр свою яхту.
- Карта! - вигукнув я в розпачi. - Та карта була дуже важлива. Це на нiй зазначене мiсце, де лежить вантажiвка. Я вiдчував, що то зовсiм не рибальська карта, а ключ до таємницi.
- Хi-хi-хi, - захихотiв Орнiтолог. - Непогано вас обдурили. Я вважав вас спритнiшим.
- А ви? - мене роздратував його ущипливий тон. - А хто ви такий, хай вам бiс?
Вiн лагiдно всмiхнувся.
- Ви ще маєте ту мою свистульку?
- Маю.
- То засвистiть.
- Навiщо? - я все дужче сердився, бо цей чоловiк вiдверто глузував з мене.
- Адже вам потрiбна допомога. Ви хочете знайти колекцiю бурштину чи нi?
- Хочу. Але та свистулька...
- Я казав вам, що вона зачарована,
- Ви жартуєте. А справа серйозна.
- Ану, засвистiть, - попросив вiн,
- Ви знаєте, що за спiвучасть у злочинi... - почав я роздратовано.
Але вiн не вгавав:
- Засвистiть. Це дуже заспокоює,
Марта, Телль i Чорний Франек посмiхнулися. Що я мав робити? Вийняв з кишенi ту його чудну свистульку й свиснув щосили.
А вiн схилив голову, нiби з насолодою слухаючи той свист, а потiм сказав:
- Ну, гаразд. Скоро ви матимете той бурштин. Коли Вацек Краватик пливтиме яхтою до Iлави, по дорозi його перестрiне мiлiцейська моторна. Мiлiцiонери мають наказ обшукати яхту. Вацек Краватик i його приятель, мабуть, помандрують до в'язницi.