Марта аж здригнулася з удаваної огиди:
— Гидкі черв'ячки. Я збираю їх у купі гною.
Дружини лицарів спінінгу запищали на своїх ковдрах:
— Анатолю, не здумай торкатися до тих черв'яків.
— Казику, я втрачу апетит на цілий день…
Марта вийняла з човна бляшанку з черв'яками і сказала з огидою:
— Це гнойові черв'яки, червоні. Від них такий дух… Мене аж нудить, коли треба настромлювати їх на гачки.
— Це нічого, нічого, — тішився пан Казик.
Він знайшов у траві свою діряву коробочку на принаду й відсипав туди трохи черв'яків з Мартиної бляшанки. Пан Анатоль хотів зробити те саме, але його зупинив грізний голос дружини:
— Анатолю! Адже ти можеш закидати спінінг…
Пан Анатоль завагався і не взяв черв'яків. Не так через дружину, як тому, що приятель уже стояв з вудкою на березі, збираючись ловити рибу. Він не хотів наслідувати Казика, якого вважав новачком.
— Справжній рибальський спорт, — звернувся він до Марти, — це лише спінінг. Правда, пане Вацеку?
— Еге ж. Будемо ловити спінінгом, — підтримав його Вацек. Марта радісно сплеснула руками.
— У мене теж є спінінг. Ви дозволите мені спробувати ловити разом з вами?
— Ні, — буркнув Анатоль.
Але Вацек Краватик, мабуть, вразливий на дівочу вроду, привітно всміхнувся.
— Звичайно, люба пані.
І після цього настали хвилини, коли я силою волі мусив стримувати себе, щоб не зареготати.
Спершу кілька разів закинув спінінга сам князь. Двічі не вдалося йому, бо попадав дуже близько, за третім разом він заплутав волосінь. За четвертим закинув надто далеко й зачепив гачком за очерет. Він розгнівався, шарпнув спінінга, і блешня обірвалась.
— Я хотів попасти біля отих водяних лілій, — пояснював він.
— Хіба це так важко? — здивувалася Марта.
— Ха! Ха! Ха! — зневажливо розсміявся пан Анатоль. — Чи ви розумієте, з ким розмовляєте? Цей пан — князь спінінгу, він закидає точно. Поцілити на такій відстані дуже важко.
— Ви хочете спробувати? — зацікавився Вацек. — Застерігаю вас, що в тому листі можна загубити якірець.
Марта взяла в руки свій спінінг.
— Ви бачите отой трохи пожовклий листок? — показала вона Вацекові. — Я спробую вцілити біля нього, а потім почну затягати блешню.
Вона замахнулася дуже обережно. Якірець упав у воду за кілька сантиметрів від пожовклого листка.
— Гм, — мгукнув Анатоль. — Як то кажуть: трапилося сліпій курці зерня…
— А тепер ви, — запропонувала Марта Анатолеві. — Бачите отам ліворуч зелену галузку на воді? Притягніть її якірцем.
Пан Анатоль знизав плечима.
— Я не циркач. Я хочу ловити рибу.
— А я притягну, — обізвався Краватик.
Він закинув спінінг. Але якірець перелетів через галузку принаймні на півметра.
А потім свиснула Мартина блешня, і за мить дівчина тягла по воді зелену галузку.
З палуби яхти залунали оплески. То Бородань уже певний час спостерігав змагання на березі й тепер аплодував Марті.
— Вацеку! — закричав він. — Тепер ти муситимеш віддати цій дівчині свій княжий титул.
Краватик знизав плечима.
— Титули одержують не за точність кидання, а за величину спійманої риби. Я, — сказав він Марті з гордістю, — одержав бронзову медаль Польської спілки рибалок.
— Невже? Ніколи б цього не подумала, бачачи, як ви закидаєте.
— Ви заздрісні, — сказав пан Анатоль. — У вашому віці слід бути скромнішою. Цей пан справді князь спінінгу. Його фотографія була опублікована в газетах.
Марта невинно опустила очі й сказала Краватикові:
— Повірте, що я не заздрю на ваш титул князя. Хіба титул королеви не вищий?
— Що ви кажете?
— Я маю золоту медаль, — пояснила Марта. — Дістала ї за сома вагою тридцять вісім кілограмів.
Пан Анатоль аж занімів. Вацек тільки й зміг пробелькотати:
— Отже, це ви… та дівчина, що спіймала на Озерищі сома?
— Так, — сказала Марта. — Без ніякої рибальської карти. Мартині слова про її золоту медаль справили велике враження не тільки на пана Анатоля і Вацека. Чорний Франек теж підхопився з човна й вискочив на берег.
— Це правда? Ти маєш золоту медаль? Його захоплення Мартою, здавалося, вже стало безмежне А дівчина відклала свій спінінг і буркнула на адресу Анатоля і Краватика:
— Ці люди тільки полохають рибу. Іди, Франеку, до пана Казика. З нього буде колись знаменитий рибалка.
Вона взяла в човні звичайну вудку і хотіла йти. Але Вацек заступив їй дорогу.
— Ви щось згадували про якусь рибальську карту? Я не дуже розумію, що ви мали на увазі. Рибальська карта? — він удав, що вперше про таке чує.
А Марта щиро відповіла:
— Я згадала про карту, за якою ви божеволіли. І за яку заплатили три тисячі злотих Романові.
Згадка Марти про карту занепокоїла і Бороданя. Він стрибнув з яхти у воду й приплив до берега. Марта ще додала зневажливо:
— Власне кажучи, мене зовсім не обходить ваша карта. Я тільки не розумію, навіщо ви робите з неї таку таємницю?
І, закинувши на плече вудку, пішла берегом до пана Казика, що, як виявилося, без ніяких радісних вигуків витягав з води одного ляща за одним, та ще й чималих.