Вона шмагала тими словами, як батогом. Не приховувала своєї зневаги. Роман тільки сплюнув.
– То йди до того Немо, як ти така розумна, – сказав він. – Нам тут не треба тендітних панянок. Вертайся до мамусі.
А Чорному Франекові стало трохи соромно. Його, мабуть, боляче зачепили слова дівчини…
– Ти, Бронко, знаєш, що я не хотів такого. Ані тих крадіжок, ні бешкетів. Хіба що побитися з туристами. Але вийшло інакше через Романа. Всі були голодні, і Роман намовив забити вівцю, з того все й почалось. Але як тільки знайдемо ту карту і Вацек Краватик дасть гроші, виїдемо до моря, і все буде інакше. Грошей нам вистачить на хліб і м'ясо. Там будуть справжні пригоди. Ми підемо до рибалок, допомагатимемо їм ловити рибу, може, навіть вийдемо з ними в море.
– Не хочу. Тепер уже не хочу! – істерично вигукнула Бронка. – Я переконалася, що не пригоди нас чекають, а виправна колонія. Ідіть собі звідси завтра або через тиждень, а я залишусь, бо хочу познайомитися з Капітаном Немо.
«О господи, – подумав я, – і ця закохалася в Капітана Немо».
– Начхати мені на Капітана Немо, – лайнувся розлютований Франек. – Тікає від нас, мов заєць. Хай би він тільки з'явився тут.
І в цю мить з кущів по той бік галявини щось вилетіло і впало під ноги Чорному Франекові. Якийсь великий пакунок.
– Хто це? Що це? – залунали голоси.
– Наш одяг! – закричав якийсь хлопчак. Інший заверещав:
– Немо на острові! Кинув нам одяг. Він десь тут. Ловіть його! Шукайте!
Наче хтось шпурнув петарду на середину галявини. І, наче уламки петарди, хлопчаки й дівчата розсипались на всі боки маленького острова.
Я був покараний за свою цікавість. Замість того, щоб перерізати мотузки на Басьці, коли зчинилося замішання, й скочити з хлопцем в озеро, я слухав їхню сварку. А тепер було вже пізно.
На мене насіли аж чотири здоровані. Кілька дівчат тримали Баську.
– Є! Є!
– Спіймали!
Мене зв'язали, як барана, й потягли під газову лампу. Знову зв'язали й Баську і залишили скраю галявинки.
– Отже, це Капітан Немо! – тріумфував Чорний Франек. – Маєш, Бронко, свого героя. Лежить біля моїх ніг. І буде ще скиглити.
– Як ми відразу не здогадалися, хто такий Капітан Немо? Адже він був з нами в закусочній, коли ми отримали листа з погрозами, – сказав Роман.
Котрась із дівчат заходилася коло пакунка, кинутого на галявину. Подала Чорному Франекові його штани й сорочку.
А також записку.
– Ось іще лист від Немо, – сказала вона. – Був у ваших речах.
– Лист? Навіщо нам його читати? Він сам зараз розповість нам, що написав. Знову, мабуть, якісь погрози, так, Капітане? – і Роман штовхнув мене передком черевика.
Я мав намір певний час вдавати Капітана Немо, щоб він опинився на безпечній відстані від острова, але безсоромна Романова поведінка так розсердила мене, що я буркнув:
– Дурний ти, хлопче. Немо втік від вас. Я не Немо.
– Чуєш, Бронко, який він хоробрий? – захихотів Франек. – Від страху ладен зректися батька, матері й навіть самого себе.
– Ще раз обшукайте острів. Знайдете мою камеру й одяг, – сказав я. – Капітан Немо носить непромокальний каптур і куртку. І темні окуляри.
Хлопці знову розбіглися по острові. В когось із них був електричний ліхтарик. Очевидно, знайшли камеру й одяг.
– Він не Капітан Немо, – мовила Бронка. – Немо не відмовився б від себе. Він би пишався, що він Немо.
Чорний Франек не здавався:
– Бреше. Викручується, щоб урятуватися від нашої помсти. Романова правда: цей тип був у закусочній, коли ми отримали першу записку.
Він глянув на лист, що його подала дівчина.
– Це не ви писали? – спитав глузливо.
– Ні.
– Зараз перевіримо. Але спочатку прочитаю його.
«Удруге застерігаю вас: тікайте з Озерища. Я тут господар і не хочу вашого товариства. Досить крадіжок і бешкету. Віддаю ваші лахи, бо гидую ними.
Капітан Немо».
Було надто темно, і я не міг побачити обличчя Чорного Франека. Проте певен, що він аж почервонів зі злості.
– Ну, побачимо, хто тут господар і хто звідси піде. Хлопці! – вигукнув він. – Дайте мені записника й олівця. Цей добродій напише мою відповідь. Розв'яжіть йому праву руку.
За мить у мене на колінах був записник, а в пальцях я тримав олівця. Шестеро хлопців щільно оточили мене, щоб я не втік.
Чорний Франек диктував: