– Виходить, ви не дуже відійшли в цьому від мого батька. Чи й ви збираєтесь читати мені мораль?
– Ні. Але поглянь на себе. Блузка брудна, штани засмальцьовані, а волосся аж позлипалося.
Вона не обізвалась, А я вів далі, хоч це й було неввічливо.
– Хіба можна поважати дівчину, в якої брудна блузка, брудні штани, брудне волосся? Ти ж, мабуть, мрієш, щоб тобою хтось захоплювався.
– Хлопець, який звертає увагу тільки на зовнішність дівчини, небагато вартий, – мовила вона.
– Звичайно, – погодився я. – Але що можна подумати про дівчину, яка добре почуває себе в брудній блузці?
– Годі про це, – промовила вона благально. – Я завтра причепурюсь.
«Виховання розпочато», – подумки всміхнувся я. І спитав Бронку про Чорного Франека та дальшу долю його ватаги.
– Адже ви про все здогадуєтесь. Франек хоче знайти цю карту і за гроші, які одержить від Краватика, податись до моря. А Роман ненавидить гарцерів і хоче посісти Франекове місце у ватазі.
– А чому ти порвала з ними?
– Я вже казала вам про це. Я сподівалась романтичних пригод. Я думала, що ми будемо жити суворим, простим життям: ловитимемо рибу, збиратимемо ягоди, купатимемося в озері. А вони крали. Я вже давно втекла б, але мені було шкода Франека. Він мені подобається. У нього тільки одна велика вада, – він марнославний. Тепер він не може пережити, що влада у ватазі вислизає з його рук. У цьому трохи й моєї провини, бо я весь час переконувала його, що ми повинні жити інакше. Але, щоб жити, як я мріяла, треба мати гроші на кемпінгове обладнання, на харчі та інше. А вони не мають. Тому їм лишається тільки або бути голодними і спати на голій землі, або красти. От вони й вибрали друге. Та я не збираюся сідати до в'язниці.
– І коли Роман переконав ватагу, що треба знову прокрастися до гарцерського табору, ти втекла, – здогадався я.
Вона кивнула головою.
– А Франек?
– Він умовляв мене, щоб я з ним зосталась. Але я не погодилась, Він не хоче кинути ватагу, бо все ще сподівається, що поверне собі колишній авторитет.
– Авторитет у ватаги злодюжок? Мабуть, його здобути легко. Просто треба більше за всіх красти, найбільше носів розбивати і найдовше сидіти у виправній колонії. Важче здобути авторитет у людей порядних.
Бронку зачепила моя іронія.
– Франек здобуде авторитет, і зовсім не в такий спосіб, – ображено сказала вона.
«Отже, вона не порвала з Чорним Франеком», – подумав я. І вирішив скористатися з цього.
– Послухай мене. Я приїхав на Озерище в дуже важливій справі. Колись я тобі все розповім. Якщо мені пощастить досягти своєї мети, ми зазнаємо тут незвичайних пригод. Таких, про які пишуть у пригодницьких романах.
– Невже? – зраділа вона.
– Так, так. Мені здається, що якусь роль у цій справі відіграє рибальська карта, яку шукає Чорний Франек за наказом Вацека Краватика. Якщо Франек знайде ту карту, принеси її мені на кілька хвилин подивитись. Потім віддаси Фра-некові.
– Чудово, – зраділа вона. – Чудово, що ви дозволяєте мені спілкуватися з Франеком.
– А можливо, ти умовиш його покинути ватагу і приєднатись до мене?
– Ні, він ніколи цього не зробить, – похитала дівчина головою. – Це принизило б його. Йому треба сподобатись. Йому подобається Капітан Немо, який тут сам один править на озері. Франек бореться проти нього і водночас захоплюється ним. На жаль… – завагалась вона. – Ви не ображайтесь, але ви якийсь вайлуватий і взагалі… якийсь нецікавий…
Я відчув себе ображеним.
– Зовнішність буває оманлива, – буркнув я. – Якби я розповів тобі про свої пригоди, ти б дуже здивувалася.
– Щось я таке чула. Вас називають Самоходиком. Чому?
– Байдуже чому. Я не збираюсь вихвалятися ані подобатись Чорному Франекові. Скажу тобі тільки одне: не дивись на зовнішність. Я теж інший, ніж ти гадаєш. Ти, приміром, звернула увагу на мою автомашину?
– Авжеж. Старий мотлох. Чорний Франек казав, що ваша машина із складу брухту.
– Ще побачимо, – мене розбирала злість. – Але якщо я такий нецікавий, нікому не подобаюсь, то чому ти віриш, що переживеш тут справжню пригоду?
– Сказати щиро? Я не вірю в це. Але не хочу бути з тією ватагою і попасти за грати. Не хочу й додому повертатись. Що мені робити? Я залишуся тут і з безпечної відстані побачу дальшу долю ватаги. Може, я стану чимось у пригоді Фра-некові?
– Он як? Отже, я – безпечна «дистанція»? Дякую за щирість. Скажу і я відверто: даю тобі безпечний притулок, але вимагаю одного – я повинен подивитись карту. Згода?
– Згода, – вона простягла мені руку.
І ми розійшлися спочивати. Засинаючи, я розмірковував: «Може, я й не зустріну Чоловіка з рубцем і не знайду затоплених скарбів. Але, може, заверну з поганого шляху цю дівчину й Чорного Франека. Коли мені пощастить бодай у цьому, я недарма приїхав на Озерище».