– Ви вже маєте спінінговий значок? – здивувався він. – Але ж вам чи й є сімнадцять років. Тільки після сімнадцяти років одержують дозвіл рибалити спінінгом.
– Я маю повноваження Головної спортивної комісії Польської спілки рибалок як молодий спортсмен-рекордсмен, – гордо сказала Марта. І ніби невинно спитала: – Ви не знаєте, скількома вудками має право ловити рибалка?
– Гм, – занепокоївся пан Анатоль.
– Рибалка має право ловити двома звичайними вудками і одною легкою на живця, – процитувала Марта. – А ви, якщо не помиляюсь, ловите аж трьома вудками. А скількома вудками дозволяється у нас ловити лососевих риб?
– Тут немає ні форелі, ні лосося, – боронився пан Анатоль.
– А чи пам'ятаєте ви охоронні розміри окремих порід риб і час, коли їх заборонено ловити?
– Ви хочете мене екзаменувати? – обурився пан Анатоль.
– Ви мали сумнів щодо моїх знань у галузі рибальства. Мабуть, ви не образитесь, як ми одне одного поекзаменуємо? А може, ви не готові?
– Я? Будь ласка, запитуйте. Я відповім на всі запитання, – гордо випростався пан Анатоль.
Марта почала швидко, не задумуючись, питати.
– Охоронний розмір судака?
– До сорока сантиметрів, – відповів пан Анатоль.
– А на водах державних рибних господарств?
– Гм, – затнувся пан Анатоль. Марта відповіла не задумуючись:
– Не можна ловити судака вагою менше, як кілограм і завдовжки менше, як п'ятдесят сантиметрів. А охоронний розмір краснопера?
– До п'ятнадцяти сантиметрів. – Плітки?
– До п'ятнадцяти сантиметрів.
– Лина?
– Гм, – занепокоївся лицар спінінгу. Після довгого обдумування невпевнено сказав: – Тридцять сантиметрів.
– Ні. До двадцяти п'яти. Щука?
– Сорок сантиметрів.
– Вугор?
І знову на обличчі пана Анатоля видно нерішучість. Дівчина махнула рукою.
– Облишмо екзамен. Мені здається, що ви не ладнаєте з статутом Польської спілки рибалок.
– Ви мене ображаєте, – розсердився лицар спінінгу.
– А ви назвіть охоронні періоди: судака, щуки, сома, джерельної форелі, харіуса, ряпушки.
Пан Анатоль переступив з ноги на ногу.
– Я завжди ловлю влітку. Але знаю, що судака заборонено ловити до початку червня.
– До тридцять першого травня. А щуку?
– Так само.
– Неправильно. До п'ятнадцятого квітня. Пан Анатоль тупнув ногою.
– Я не дозволю розмовляти зі мною таким тоном. Я досвідчений рибалка, а ви ще надто молода, щоб мене екзаменувати.
Він пішов розгніваний, щось сердито бурмочучи. Проте ми побачили, що він витяг з води одну вудку і вже ловив тільки двома, як годилося за статутом.
– Наука не йде до бука, – розсміялася дівчина. Раптом їй захотілося порибалити.
Вона дістала з човна діряву бляшанку з принадою. Там було кілька пічкурів.
– На щуку, – пояснила Марта.
Запропонувала піти трохи далі, до маленької затоки. Але мені не хотілося ловити рибу. Я помітив рух на білій яхті, мене непокоїло те, що я не знаю долі рибальської карти. Голова в мене йшла обертом від усіляких підозрінь, здавалося, от-от сяйне думка, що розкриє усі таємниці Озерища.
– А що ви збираєтесь робити? – спитала Марта.
– Засмагатиму, – відповів я, роздратований, що вона заважає мені думати.
Вона взяла вудку, принаду й пішла берегом. Я приклав до очей бінокль. Вацек Краватик з Бороданем поставили на палубі яхти тапчани, біла дама лежала на ковдрі на даху кабіни й засмагала. Вацек з Бороданем про щось розмовляли, жваво жестикулюючи. Може, сварилися.
«Я багато дав би, тільки б дізнатися, за що вони сваряться», – подумав я.
Устромив руку у воду. Віяв міцний вітер, було холодно, але вода здавалася теплою. Я роздягнувся, залишившись тільки в плавках. Пірнув і плив під водою до яхти, поки вистачило духу. Потім обережно вистромив голову, щоб ухопити в легені повітря і подивитися, чи не помітили мене з яхти.
Але побоювання були марні. Бо я плив до корми, а Вацек Краватик і Бородань сиділи спереду. Мене могла помітити лише біла дама на даху кабіни, але й вона не дивилася сюди. Здавалося, що її захопила сварка між Вацеком і Бороданем,
Я знову пірнув у воду і виплив уже поблизу яхти. Хвилі були великі, іноді вони ринули над моєю головою і вкривали мене білою піною. Щоб трохи відпочити, я ліг на хвилі, й вони підкинули мене аж до борту. Я вхопився рукою за раму круглого віконця каюти і притулився до слизьких дощок корпусу яхти.
Бородань сердито казав Краватикові:
– Ми витратили купу грошей, а тепер знову марнуємо час. Треба щось робити, розумієш?
Вацек відповідав:
– Хлопчисько обіцяв принести сьогодні карту. Завтра вже заходимось ловити.
– А як не принесе?
– Хіба йому не треба грошей, чи що? Ми дамо йому й п'ять тисяч. Він із шкури вилізе і з-під землі добуде нашу карту.