Капітан Немо дуже серйозно кивнув головою.
– Мені набрид глісер, Я охоче скорюся законові, що забороняє користуватися моторами на озерах. Я чула, що вібрація гвинта нищить мальків судака. Веслярство – це гарний спорт. Але я розпрощаюся з глісером тільки тоді, коли ми проженемо звідси усіх цих бешкетників.
Світало. Ми дедалі виразніше бачили обличчя одне одного, а поверхня озера відсвічувала перламутром.
– Мабуть, уже час відпочити, – позіхнула Марта.
А потім узяла мене під руку й відвела кілька кроків убік.
– Капітан Немо розкрив свою таємницю. А ви? Чи не пора вже мені довідатись, чого ви сюди приїхали?
– Пробачте, але таємниця Немо сама розкрилася.
– Іншими словами, я сама повинна розкрити вашу таємницю?
Вона сердито труснула головою і сказавши всім «привіт» ввійшла у воду. Через кілька хвилин її глісер несамовито заревів і, тягнучи за собою на буксирі металевий човен, помчав у напрямі Сем'ян і Буковця.
Ми з Франеком залишили на березі Орнітолога і поїхали моїм самоходом.
Спільно пережита пригода, видно, настроїла Франека на відвертість, бо тепер він почав зі мною розмову.
– Хотів би я бути на вашому місці, мати ваш самохід, ваші таємниці, зазнавати цікавих пригод. Ви дуже подобаєтесь Капітанові Немо. А я? Чи й я міг би привернути її увагу?
– Ти переконався, що як ватажок ватаги ти їй не сподобався, – сказав я повагом. – Ти привернув її увагу, але тільки так, що вона вирішила прогнати тебе з озера. Вір мені чи не вір, але сподобатися їй ти міг би лише одним. Якби раптом став цілком іншою людиною. Це напевно збудило б у неї цікавість до тебе. Подумай, на той рік вона приїде сюди знову. І кого зустріне? Чорного Франека, в майбутньому видатного рибалку, а нині учня з цього ремесла. Може, матимеш свого вітрильника. Адже, мешкаючи і працюючи тут, ти, мабуть, зробив би собі такий вітрильник? А колись, може, збудуєш дім над озером і станеш справжнім рибалкою. Вона теж повернеться сюди після навчання…
Це були мрії вголос. Може, несвідомо я висловлював свою власну тугу за тим, щоб оселитися над мазурським озером, жити тут, працювати?
Чорний Франек мовчав. Я відчув, що мої слова запали йому глибоко в душу. Та, мабуть, він був з тих хлопців, що соромляться піддаватися мріям. Це здається їм не гідним мужчини. Але справжній мужчина повинен уміти мріяти. Звичайно, не обмежуватись лише мріями, а перетворювати їх у дійсність.
Ми розсталися мовчки, без жодного слова. Він пішов до намету, а я ліг в машині. Був уже день, але його світло не заважало моєму міцному сну.
І, мабуть, ми спали б до півдня, якби не Бронка. Вона й не здогадувалась про наші нічні пригоди. Встала о восьмій, скупалася в озері й, лежачи на сонці, чекала, поки ми прокинемось. Нарешті, схотіла їсти, заходилася готувати сніданок і, роздратована тим, що ми так довго спимо, вирішила збудити нас. Ми прокинулись невиспані, в поганому настрої, який минув тільки після сніданку.
Я розповів Бронці про нічні пригоди і, звичайно, мусив вислухати докори, що ми не взяли її з собою.
– А ти знаєш, Бронко, ким виявився Капітан Немо? Ніколи не відгадаєш, – похитав головою Чорний Франек.
– Ох, Немо, – зітхнула Бронка. – Хотіла б я ще колись побачити його.
– Вона закохана в нього, – зареготався Чорний Франек. Бронка образилась. А надто, що і я підсміювався з неї.
І через цю дрібницю ледве не зчинилася сварка, але ми почули гуркіт мотора, й на озері з'явився човен, у якому пливла до нас Марта.
– Про вовка помовка… – почав був я.
І прикусив язика, тому що Бронка, невдоволено скривившись, сказала:
– Чого вона сюди пливе? Не люблю я цієї дівчини. Вона підбурювала проти мене пана Томаша. І вважає, що зі мною не варто навіть розмовляти.
Чорний Франек поклав на плече Бронці руку й мовив:
– Не мороч собі голови Капітаном Немо. Оце він сам і пливе.
Бронка заніміла.
– Вона? – вимовила врешті.
– Вона, – кивнув він головою.
А тим часом Капітан Немо підплив човном до піщаного мису і вимкнув мотор.
– Вітаю вас! – гукнула весело Марта. – Ну, що ми сьогодні робимо? Будемо ловити рибу?
– Мені, мабуть, треба попливти в гарцерський табір… – сказав я нерішуче. – Там рибальська карта…
Я поглянув на безхмарне небо, на майже смарагдове озерне плесо, на бліду від сонця зелень очерету. І мені стало трохи шкода так марнувати чудову годину. Чи не краще все-таки провести цей гарячий полудень з вудкою в руці?
– А як з украденим човном? – спитав я Марту.