Мої роздуми урвала розмова на березі.
– Едіто! – півголосом покликав Вацек. – Зійди на берег і походи в лісі. Може, цей аквалангіст десь тут вийшов?
І панна Едіта стрибнула з яхти у воду, припливла до берега й пішла у своєму гарному купальному костюмі просто на пагорб, де я ховався. Та в останню мить я непомітно дременув у лісок.
Продерся крізь молодий сосняк і повернувся на мис Судака. Хотів спокійно обміркувати все, що раптом постало переді мною у зовсім іншому світлі. Я нетерпляче очікував повернення Марти й Чорного Франека. Бо надійшла хвилина, коли я не тільки міг, а вже мусив розкрити їм таємницю затонулого грузовика і попросити їхньої допомоги.
Вони незабаром повернулись. А через хвилину приплив байдаркою Вільгельм Телль разом із Бронкою.
Марта, не здогадуючись, що я стежив за ними з пагорба, почала розповідати мені історію з аквалангістом, але я спинив її:
– Я все знаю. Що ви довідались від Казика?
Однак вона небагато могла розповісти про дивну дружбу Казика й Анатоля.
– Пан Казик теж не дуже розуміє, що за цим криється. Учора ввечері він випадково чув розмову Краватика з Бороданем. Краватик сказав, ніби пан Анатоль допікає йому до живого своєю самовпевненістю. А Бородань відповів: «То нічого. Він може стати в пригоді як другий варіант».
Я замислився. Знову треба було розгризти міцний горішок.
Тим часом Марта й Бронка стали готувати обід, а Чорний Франек розповідав Теллеві, як чудово Марта закидає спінінг та як зловили аквалангіста.
– То, мабуть, був Несправжній Орнітолог, – сказала Марта.
– Чому ти називаєш його несправжнім? Він запевняє, що тільки пожартував з тим ківіком, – обізвався я.
– Ох, ви таки наївні…
А потім ми всі разом пообідали й за чаєм, лежачи на ковдрі у холодку під деревами на мисі Судака, я розповів своїм молодим друзям про затонулий грузовик і про Чоловіка з рубцем.
– Можу присягнути, що Несправжній Орнітолог шукає того грузовика! – вигукнула Марта.
– Але яку роль грає в цій справі Краватик? І Бородань? – спитав я.
– Вони не мають з ним нічого спільного, – рішуче сказав Чорний Франек. – Краватик – це просто нестямний рибалка.
Телль, який пережив зі мною не одну пригоду й мав більший досвід, сказав нерішуче:
– Я не впевнений у цьому. Що, наприклад, мали вони на думці, називаючи пана Анатоля їхнім другим варіантом?
А Марта замислено промовила:
– Цікаво, чому вони вирішили покинути затоку?
– Що таке? – занепокоївся я.
– Коли ми вже пливли сюди, я чула, як Краватик гукав з палуби до Анатоля, що після обіду відпливають до Ілави.
– Це, мабуть, поява аквалангіста так вразила їх, що вони кидають затоку. – Я квапливо поставив чашку з чаєм. – Ми тут розмовляємо, а вони тікають. Бо ж це схоже на втечу. Але що робити? Адже ми не маємо жодного приводу їх затримати.
– Треба знайти аквалангіста й видушити з нього правду! – вигукнула Марта. – Дозвольте мені взяти в роботу Несправжнього Орнітолога.
– Спершу треба його знайти, – зауважив я.
– Отже, ходімо шукати в лісі його намет. Він знову заліз у якусь гущавину. – Марта вже підвелася йти.
Це була, мабуть, справді єдина слушна думка. Ми швидко помили в озері посуд після обіду. Зашнурували намет, я замкнув автомобіль.
Наш загін складався з п'яти осіб. Ми стали досить широкою лавою і подалися в лісок, намагаючись прочесати найгустіші зарості.
Доброю схованкою був молодий сосняк у центрі півострова, біля затоки Красноперів. Але в сонячні дні там стояла велика задуха, тому мені не вірилося, що наш Орнітолог міг приректи себе там жити. Я припускав, що на час спеки він забрався в зелений тінистий закуток серед молодих буків, неподалік від затоки. Здається, він і плив у той бік, коли його зловив спінінгом Вацек Краватик.
Минуло півгодини, поки ми опинилися поблизу того місця. Було дуже душно. Ми вмивалися потом, до мокрого обличчя прилипало посноване між гілками павутиння.
На хвилину я відлучився від нашого гурту й побіг на свій спостережний пагорб коло затоки. Видно було, що на яхті ладналися відпливати. На палубі з'явився Вацек Краватик, весь у мастилі чи олії. В руці він тримав французький ключ, це означало, що з мотором негаразд. За ним вийшов і Бородань, теж замащений. Напевно, обоє хотіли швидше відпливти, коли в таку спеку мучилися в тісному й душному приміщенні, де був мотор.