Лицарі спінінгу теж, мабуть, збиралися їхати звідси. Правда, намети ще стояли, але поряд на траві лежали два клумаки, певно, із згорнутою постіллю.
«Це схоже на втечу», – подумав я і повернувся до друзів. І ми відразу ж знайшли Орнітологове житло. Марта виявила щось подібне до стежки від берега Плаского озера в гущавину молодих буків. Захований у зелені листя курінь з гілля так зливався зі своїм оточенням, що його важко було помітити навіть за десять кроків. Орнітолога в курені не було.
– Утік, – сказав Чорний Франек.
Проте ніщо не свідчило про втечу. Навпаки, ми були певні, що господар куреня зараз повернеться, бо він залишив свій акваланг, спальний мішок, величезний рюкзак, який я колись допоміг йому нести. Не було тільки гумового човника й підзорної труби.
– Він на озері, – сказав я. – Ти, Теллю, заховаєшся на березі й даси нам знати, коли він ітиме.
Телль миттю слухняно побіг до озера, а я ще раз уважно обдивився курінь.
– Не бачу тут нічого підозрілого. Я саме так уявляв собі курінь Орнітолога. О, погляньте. Ось навіть книжка про птахів.
Марта взяла книжку, перегорнула сторінку.
– Він – Несправжній Орнітолог, – сказала вона, не знаю вже вкотре. – І книжка ще більше переконує мене в цьому. Адже це популярна брошурка та й годі. З неї він черпає відомості, які виголошував нам. Справжній орнітолог не брав би з собою популярної книжки про птахів, бо сам знає про них куди більше.
Знеможена спекою Бронка захотіла лягти трохи зручніше й присунула надувний матрац Орнітолога.
– О боже! Яке диво! – почув я її придушений від захвату вигук.
Я побачив, як вона чіпляє собі на шию прекрасне бурштинове намисто.
– Лежало під матрацом, – пояснила дівчина. – Хотіла б я знати, де він купив таку красу? Як ви гадаєте, воно із справжнього бурштину?
Я взяв намисто в руки і пильно оглянув.
Не було сумніву: воно оправлене в золото і дуже давньої роботи. Золото вкривав ніби наліт, щоправда, тонкий, його легко можна було зчистити навіть нігтем.
– Це намисто кільканадцять років пролежало в озері… – сказав я.
Запала така тиша, що ми чули дзижчання мух на сонячній галявинці поміж молодими буками.
ЗАКІНЧЕННЯ
Прибіг Телль і сповістив, що наближається Орнітолог, – пливе гумовим човником від Плаского озера. Телль сказав також, що яхта Вацека Краватика відпливла.
– Сховаємося? – спитала Марта.
– А навіщо? Адже ми повинні порозмовляти з ним. Він, напевно, не здогадається, що ми знайшли бурштинове намисто, – відповів я. – Ми ввічливо привітаємося з ним і оточимо з усіх боків.
Марта скрушно зітхнула.
– Ми вже давно могли застукати цього типа. Але він здавався вам симпатичним.
Я промовчав. Ми сіли півколом, утворюючи прохід від стежки до куреня. Орнітолог повинен був увійти між нас.
Телль не міг усидіти на місці. Його аж смикала нетерплячка.
– З вами, – звернувся він до мене, – завжди повинно щось трапитись. За хвилину спритний злочинець буде у вас в руках. Немов у телевізійній «Кобрі».
Бронка всміхнулася мені.
– Ви обіцяли мені пригоду, і я вже пережила кілька цікавих пригод. Ніколи не забуду, як ми наздоганяли автомашину Краватика і як потім він нас доганяв. А зараз? Що зараз станеться?
Чорний Франек почав сумніватися.
– Бурштинове намисто? Може, він купив його для дружини або нареченої? На узбережжі є крамниці, де можна купити бурштинове намисто.
– Так, – погодився я. – Але чи ти звернув увагу на ланцюжок, який з'єднує бурштин? У музеї в Е. була велика колекція бурштину. Там були і коштовні прикраси, зроблені з бурштину, оправленого в золото. Окрему частину колекція становили художні вироби, мініатюри замків, стародавніх кораблів. Чи ви бачили виставку бурштину, влаштовану в мальборському замку? Багато експонатів для тієї виставки ми мусили позичати за кордоном. Якби ми мали колекцію музею в Е., то не позичали б.
– Та колекція була велика? – зацікавився Чорний Франек. – Може, Несправжній Орнітолог не зміг дістати з води j все, що затонуло в грузовику?
– Я теж так гадаю, – сказав я. – У грузовику вивозили багато музейних експонатів, колекція бурштинів становила тількичастину всього вантажу. Та навіть якщо він украв з неї тільки незначну кількість, хоча б частину колекції бурштинового намиста, оправленого в золото, й коштовне каміння, то й так здобув уже великий скарб.
Раптом Телль приклав пальця до губів.
Хтось підходив стежкою, ми почули шелестіння листя. Чоловік насвистував тихо, але весело.
– Ми зіпсуємо йому гарний настрій, – буркнув Чорний Франек.