Потім він весь поринув у спогади, пригадуючи минулі пригоди. А Дров’яна Козла скакала квітучими полями, швидко несучи своїх вершників до мети подорожі. Та ось почало смеркати, а згодом запала ніч.
Чіп зупинив стрибуху, і коли вона стала, всі позлазили на землю.
— Стомився я, — промовив він, втомлено позіхаючи, — а трава тут така м’якенька, прохолодна. Полягаймо-но всі тут і поспімо до ранку.
— Я взагалі не можу спати, — заявив Джек — Гарбузова Голова.
— Я теж не можу, — і собі сказав Солом’яник.
— А що це таке — спати? Не чула про таке, — промовила Дров’яна Козла.
— Хай там як, а ми мусимо подбати про хлопця. Він же не залізний, його тіло — з плоті, кісток та крові, — як завжди, глибокодумно мовив Солом’яник. — Пригадую, маленька Дороті була така сама. Ми завжди просиджували цілі ночі й чекали, поки вона виспиться та відпочине.
— Ви вже мені вибачте, — промовив Чіп, — але тут я нічого не вдію. І їсти хочу як звір!
— Тільки цього нам бракувало! — похмуро озвався страхопуд. — Сподіваюся, до гарбузів ти не ласий?
— Ні, тільки до пирогів із гарбузовою начинкою, — розсміявся хлопець. — Друже Джеку, можеш почуватися цілком спокійно.
— Джеку, та ти просто боягуз! — зневажливо кинула Дров’яна Козла.
— Подивився б я на тебе, якби ти знала, що будь-якої миті можеш зіпсуватися! — сердито відрубав Джек.
— Годі, годі! — втрутився Солом’яник. — Друзі, не сварімося! Кожен із нас має якусь слабину, тому не докоряймо одні одним. А що бідолаха голодний, а їсти нічого, вгомонімося і даймо йому поспати. Кажуть, що сон змушує забути навіть про голод.
— Сердечно вам вдячний! — розчулено вигукнув Чіп. — Ваша Величність такі добрі, як і мудрі, й найкраще свідчення цього — ваші слова.
Сказавши так, він розтягнувся на траві, поклав голову на Солом’яника, як на подушку, й одразу ж заснув.
11 розділ
Нікельований Імператор
Чіп прокинувся майже відразу, як зійшло сонце, але Солом'яник уже давно був на ногах і навіть устиг нарвати своїми незграбними пальцями дві повні жмені стиглих ягід із кущів, що росли неподалік.
Хлопець жадібно накинувся на ягоди, смакуючи добрим сніданком. Коли ж із ягодами було покінчено, невеличке товариство знову рушило в дорогу.
За годину вони добралися до вершини гори, звідки вже можна було роздивитися місто моргайликів і розрізнити вдалині високі округлі дахи Імператорського палацу, що гордо здіймалися над скромнішими оселями, розкиданими купками тут і там.
Побачивши, що кінець подорожі не за горами, Солом’яник помітно пожвавішав.
— Який я щасливий! Іще трохи — і я побачу Бляшаного Лісоруба! — радо вигукнув він. — Сподіваюся, мій друг керує своїм народом краще, ніж я своїм!
— А що, Бляшаний Лісоруб — Імператор моргайликів? — запитала Дров’яна Козла.
— Саме так. Коли не стало Лихої Чаклунки Заходу, моргайлики попросили Бляшаного Лісоруба, щоб він став їхнім володарем. У нього найдобріше серце у світі, тож я просто певен, що й правління його розумне й справедливе.
— Я завжди вважав, що імператором зветься той, хто править імперією, — сказав Чіп, — а Край моргайликів — це лише королівство.
— Тільки не кажи цього в присутності Бляшаного Лісоруба! — попередив хлопця Солом’яник. — Такі слова вразять його в саме серце. Він благородна людина й має повне право зватися Імператором, якщо йому так більше подобається.
— Що ж, Імператор, то й Імператор, — стенув плечима Чіп.
Тим часом Дров’яна Козла перейшла на швидку інохідь, і вершникам, які зі всіх сил намагалися втриматися на її спині, було непереливки, тож далі вони майже не розмовляли. Так вони й доїхали до самих палацових сходів.
Прибульців зустрів пристаркуватий моргайлик у сріблястому вбранні й допоміг їм позлазити з Дров’яної Козли на землю.
— Негайно проведи нас до свого повелителя Імператора, — наказав Солом’яник.
Моргайлик якось розгубився, по черзі обвів поглядом усіх подорожніх і врешті сказав:
— Мені дуже прикро, але вам доведеться трохи зачекати. Імператор нікого не приймає.
— Чому ж так? — захвилювався Солом’яник. — Сподіваюся, з ним усе гаразд?
— О, так. Із ним усе гаразд, — запевнив Короля моргайлик. — Просто саме сьогодні Його Величність полірує своє тіло, і зараз його ясновельможність Імператора покривають товстим шаром шліфувальної пасти.
— Ага, зрозумів! — вигукнув Солом’яник, цілком задоволений такою відповіддю. — Мій друг завжди полюбляв шик і блиск, то, мабуть, тепер він дбає про свою зовнішність іще більше, ніж колись.