— Нівроку вийшов, — розгублено промовив хлопець, оглядаючи літуна. — Не знаю, чи вистачить решти того порошку, щоб його оживити. Вже постараюся, щоб вистачило.
— На крила сип, не шкодуй, — попросив Лісоруб, — бо в них уся наша сила.
— І про голову не забудь! — докинув Брошковий Жук.
— І хвіст! — додав і собі страхопуд Джек.
— Цить! — гукнув Чіп, уже починаючи нервуватися. — Я маю вимовити заклинання, тому не заважайте!
І він почав обережно, крихта за крихтою, посипати літуна дорогоцінним порошком. Спочатку він укрив тоненьким шаром усі чотири крила, потім пройшовся по диванах і тоненько посипав мітлу.
— Голова, голова! Благаю, не забудь про голову! — занепокоївся Брошковий Жук.
— Порошку вже майже не залишилося, — сказав Чіп, оглянувши перцівничку. — І здається мені, що ноги значно важливіші за голову.
— Ні! — палко заперечив Солом’яник. — Усе живе мусить мати голову, аби було чим думати, а літун літатиме в небі, а не бігатиме по землі, тож кому яке діло, матиме він живі ноги чи не матиме.
Чіп погодився із Солом’яником і висипав рештки порошку Блазнюкові на голову.
— А тепер, — попросив він, — усі сидіть тихенько, а я тим часом вимовлю заклинання!
Чіп якось чув, як промовляла заклинання баба Момбі, а потім і сам оживляв Дров’яну Козлу, тож він швиденько промовив три магічних фрази, не забуваючи й про жести, що супроводжували кожну з них. Збоку це виглядало дуже урочисто і серйозно.
Коли він закінчив вимовляти заклинання, Блазнюк здригнувся всім тілом, пронизливо, по-звіриному, закричав і змахнув усіма чотирма крилами.
Якби Чіп не схопився за комин, його змело би з даху дужим вітром, що його здійняли велетенські крила. Повітряний струмінь підхопив легенького Солом’яника, підкинув його вгору, та Чіп зловив його за ногу і так тримав. Брошковий Жук відразу гупнув долічерева на дах, тож його не треба було рятувати, а страхопуда Джека чіпко тримав Бляшаний Лісоруб, що був важкий і не боявся вітру, аж допоки все не вщухло. А Дров’яну Козлу перекинуло на спину, і тепер вона лежала, безпорадно розмахуючи ногами.
Поки всі намагалися втриматися на даху, літун повільно відірвався від даху і став підійматися в повітря.
— Стій! Назад! — закричав переляканий Чіп, однією рукою тримаючись за комин, а другою — за Солом’яникову ногу. — Чуєш, негайно ж повернися назад!
Як добре, що мудрий Солом’яник підказав оживляти не ноги, а літунову голову. Блазнюк піднявся вже доволі височенько, але, почувши Чіпів голос, він повернув голову на звук і став повільно розвертатися, щоб було видно палацовий дах.
— Повертайся назад! — знову гукнув Чіп.
І Блазнюк послухався хлопця. Поважно, велично махнувши чотирма крилами, літун приземлився на дах і завмер.
18 розділ
У Воронячому гнізді
— Дуже дивне відчуття, — заговорив Блазнюк писклявим голосом, що так не пасував до його велетенського тіла, — такого зі мною ще ніколи не було.
А останнє, що я можу пригадати, — це оглушливий гуркіт, коли я йшов лісом. Той гуркіт, мабуть, мене вбив, а потім не було нічого. І ось я знову живий, маю чотири величезних крила і тіло, яке сповнить плачем і соромом будь-яку тварину чи птаха, не позбавлених бодай крихти гідності. Що б усе це значило? Я хто — Блазнюк чи крилатий ваговоз? — говорячи це, він дуже кумедно ворушив бородою.
— Ти звичайний літун, — пояснив йому Чіп, — літун із головою Блазнюка. Ми склали тебе, а потім оживили, щоб полетіти куди захочемо.
— Чудово! — вигукнув літун. — Отже, я ніякий не Блазнюк, і тому мені не може бути притаманна горда вдача цих тварин та їхнє волелюбство. Тож я ладен стати ким завгодно, хоч дурником на побігеньках. Тільки й втіхи, що тіло моє хитке, і, сподіваюсь, рабська доля моя триватиме недовго.
— Благаю тебе, не кажи так! — озвався Бляшаний Лісоруб. Блазнюкові слова краяли його добре серце. — Невже тобі так кепсько?
— Ну, кепсько, не кепсько, судити не беруся, — відказав Блазнюк. — Я ж тільки перший день живу на світі, то звідки мені знати, що добре, а що погано? — і він замислився, помахуючи щіткою-хвостом.
— Не хвилюйся, — приязно мовив Солом’яник, — не вішай носа і радій життю. Тебе ніхто не скривдить, ми зробимо все, щоб ти не мав причин сумувати. То ти не будеш проти, щоб ми сіли на тебе та й полетіли звідси?
— Авжеж, не буду, — відповів Блазнюк. — Я залюбки політав би. Бо варто рушити землею, як неодмінно зустрінеш когось із блазнюків, і як тоді дивитися їм в очі?!