Поки Лісоруб це говорив, Глінда помітила троянду в петлиці, і їй здалося, що великі червоні пелюстки ледь-ледь тремтять. Вона відразу запідозрила, що тут щось нечисто, і Глінда притьмом збагнула, що це Момбі обернулася в квітку. Тієї ж миті стара відьма зметикувала, що її викрито, і кинулась утікати. Вона добре зналася на всіляких перетвореннях, тож негайно перекинулася Тінню та метнулася по наметовій стіні до рятівного виходу.
Може, баба Момбі й не поступалася Добрій Чаклунці, коли йшлося про хитрощі, та як доходило до чаклунської майстерності, ні про яку рівність не могло бути й мови. Глінда спритно кинулася до виходу й легким помахом руки запнула його так щільно, що стара Момбі не знайшла навіть маленької шпаринки, крізь яку можна було би вислизнути з намету. Друзів страшенно здивували дії Чаклунки, адже ніхто з них не бачив Тіні.
— Стійте тихо і не рухайтесь! — крикнула Глінда. — Стара відьма зараз тут, в оцьому наметі, і я хочу її упіймати.
Ці слова так налякали стару Момбі, що вона хутенько перетворилася з Тіні на Чорну Мурашку і кинулася бігти по землі, шукаючи шпарину чи тріщину, де могло б заховатися крихітне тільце комашки.
На превелике щастя, земля в тому місці, де стояв намет Чаклунки, була втоптана й тверда як камінь, бо стояв він просто на дорозі перед міською брамою. І поки мурашка копошилась, шукаючи сховку, Глінда помітила комаху й кинулася її ловити. Та коли рука її вже ладна була опуститися, щоб накрити Мурашку, стара відьма, зовсім збожеволівши від страху, перекинулась востаннє і обернулася велетенським Грифоном. Грифон кинувся наосліп просто крізь наметову стіну, пошматував шовковий тент і вихором помчав геть.
Ані миті не вагаючись, Глінда кинулася в погоню. Вона скочила на спину Дров’яній Козлі й закричала:
— Покажи нам, що недарма тебе оживили! Пішла!.. Пішла!.. Пішла-а-а!..
І Дров’яна Козла рвонула з місця. Вона летіла за Грифоном, наче спалах блискавиці, а її дерев’яні ноги мерехтіли, мов зоряне сяйво. Друзі ще й отямитися не встигли від здивування, а за Грифоном і Дров’яною Козлою вже й слід прохолов.
— Вперед! За ними! — закричав Солом’яник.
Вони кинулися туди, де був Блазнюк, і хутенько позастрибували на дивани.
— Лети! — важко дихаючи, наказав Чіп.
— Куди? — незворушно поцікавився Блазнюк.
— Не знаю, — розгубився Чіп, водночас дуже дратуючись, що доводиться гаяти час. — Ти відірвися від землі, а там, може, буде видно, куди поскакала Глінда.
— Чудово, — спокійно мовив Блазнюк, тоді розпростер свої широкі крила й відірвався від землі.
Ген-ген удалині, серед галявини, вони розгледіли дві крихітних цятки, що мчали одна за другою. То напевно були Грифон і Дров’яна Козла. Чіп наказав Блазнюкові летіти до них і спробувати наздогнати відьму та Чаклунку. Літун старався як умів, та все одно переслідувана і переслідувачка мчали швидше, і за декілька секунд обидві зникли за горизонтом.
— Однаково летімо за ними, — скомандував Солом’яник. — Країна Оз не така вже й безкрая, тому рано чи пізно їм доведеться спинитися.
Спершу баба Момбі натішитися не могла, що перекинулася на Грифона, бо грифон — звір надзвичайно прудкий і найдужчий серед усіх тварин. Але вона й подумати не могла, що Дров’яна Козла така невтомна і може цілий день перебирати своїми дерев’яними ногами, ні на мить не сповільнюючи бігу. І через годину виснажливих перегонів Грифон важко засапав, захрипів, став хапати ротом повітря, а біг його чимраз слабшав. Ось він добіг до пустелі й побіг сипучими пісками. Але його натомлені ноги вгрузали в пісок, і минуло всього декілька хвилин, як Грифон упав, до краю виснажений, і нерухомо завмер.
Щойно він упав, як нагодилася Глінда на Дров’яній Козлі, чиї ноги взагалі не знали втоми. Чаклунка відмотала з пояса тоненьку золоту ниточку, накинула її на голову виснаженому й безпорадному Грифонові, і чари бабеги Момбі враз розвіялися.
Грифон пересмикнувся всім тілом і щез, а там, де він лежав, окреслилися обриси старої відьми, котра в безсилій люті зиркала на суворе і прекрасне обличчя Доброї Чаклунки.
23 розділ
Принцеса Озма із Країни Оз
— Ти моя бранка, і всякий опір із твого боку — повне безглуздя, — спокійно, не підвищуючи голосу, промовила Глінда.
— Полеж тут, охолонь, а потім тебе віднесуть до мого намету.
— Для чого я тобі? — насилу спитала Момбі, ледве переводячи подих. — Що я тобі зробила, що ти мене переслідуєш?
— Особисто переді мною ти нічим не завинила, — пояснила їй Добра Чаклунка. — Але я підозрюю, що ти і твоє ремесло замішані в кількох злодіяннях, і якщо мої підозри підтвердяться, пощади не чекай.