— Я тебе не боюся! — прохрипіла стара карга. — Однак ти нічого мені не зробиш!
І тут до них підлетів Блазнюк та сів на пісок біля Глінди. Друзі зраділи, що бабу Момбі врешті схоплено. Швиденько порадившись, усі погодилися на тому, що треба сідати на Блазнюка і повертатися до табору. Дров’яну Козлу також затягли на Блазнюка, а тоді Глінда, яка не випускала кінчик золотої нитки, зав’язаної навколо шиї баби Момбі, наказала їй лізти на літуна.
Коли всі посідали, Чіп скомандував Блазнюкові летіти назад. Політ минув без пригод, баба Момбі тихо сиділа на своєму місці, а з її обличчя не сходив вираз похмурої безнадії: поки її шию стискала золота нитка, вона була безпорадна як дитя. Військо радо привітало повернення Глінди, і відразу по прильоті все товариство зібралося в білому наметі, який, поки їх не було, ретельно залатали.
— А тепер, — сказала Глінда старій, — я хочу, щоб ти розповіла, чому до тебе тричі приходив Чарівник Оз і що ви зробили з Озмою, що вона як крізь землю провалилася?
Відьма зухвало зиркнула на Глінду і не зронила жодного слова.
— Відповідай, коли тебе питають! — закричала Чаклунка.
Але стара вперто мовчала.
— А може, вона нічого не знає? — бовкнув Джек.
— Слухай, тримай язика за зубами, — сказав Чіп. — Твоя дурість може все зіпсувати.
— Добре, добре, любий батечку! — покірливо погодився страхопуд.
— Як добре, що я Брошковий Жук! — пробурмотів собі під ніс Стократно Збільшений. — Хто стане чекати мудрості від гарбуза?
— Так, — озвався Солом’яник, — і як же нам її розговорити? Якщо вона не скаже нам, чого ми хочемо, навіщо було брати її в полон?
— А може, вмовимо її по-доброму? — запропонував Бляшаний Лісоруб. — Я чув, що добротою можна вплинути на будь-кого, навіть на найзатятіших мерзотників.
Момбі зиркнула на Лісоруба, і в її погляді було стільки люті, що той аж відсахнувся.
Аж ось нарешті Глінда щось придумала.
— Не розумію, чого ти опираєшся? — сказала вона до старої Момбі. — Твоя мовчанка ні до чого. Я хочу знати все, що стосується дівчинки Озми, а якщо ти мені цього не скажеш, я засуджу тебе до смерті.
— О, благаю, тільки не це! — вигукнув Бляшаний Лісоруб. — Це ж так страшно, коли когось убивають, навіть якщо це баба Момбі!
— Заспокойся, це просто погроза, — сказала Глінда. — Мені не доведеться страчувати бабу Момбі, бо вона все нам розповість.
— Ага, розумію, — полегшено зітхнув Лісоруб.
— Гаразд, — озвалася нарешті стара Момбі, й усі здригнулися — так несподівано пролунали її слова. — Якщо я розповім, що вас цікавить, яка буде моя подальша доля?
— Тоді, — мовила Глінда, — ти просто вип’єш одне сильне зілля і забудеш геть усе чародійство, якого ти навчилася за життя.
— Таж я тоді стану безпорадною старою бабою!
— Зате залишишся живою, — спробував заспокоїти її страхопуд Джек.
— Ти помовчиш, урешті-решт? — скипів Чіп.
— Постараюся, — сказав Джек, — але погодься, залишитися живим — це просто чудово.
— А ще краще — живим і вельми освіченим, — кивнув Брошковий Жук.
— Вибирати тобі, — сказала Глінда відьмі, — або смерть, якщо нічого не скажеш, або втрата чародійського вміння, якщо розповіси всю правду. Сподіваюся, ти вибереш життя.
Момбі занепокоєно зиркнула на Чаклунку й побачила, що та говорить цілком серйозно й не жартує, тож, вичавлюючи з себе кожне слово, відповіла:
— Я відповім на ваші запитання.
— От цього я й чекала, — зраділа Глінда. — Повір мені, ти мудро вчинила.
Вона подала знак одній зі своїх командувачок, і та принесла гарненьку золоту шкатулку. Глінда дістала з неї величезну білу перлину на тоненькому ланцюжку, повісила собі на шию так, що перлина лягла на груди, де було серце, і сказала:
— Ставлю тобі перше запитання: навіщо Чарівник тричі приходив до тебе?
— Тому що я не хотіла йти до нього, — відповіла Момбі.
— Це не відповідь, — залізним тоном мовила Глінда. — Кажи мені, як є.
— Він приходив, — промимрила Момбі, опускаючи очі, — по рецепт тістечок до чаю.
— Подивися мені в очі! — зажадала Глінда. Момбі поглянула в очі Чаклунці.
— Якого кольору моя перлина? — запитала Глінда.
— Чор… чорного! — відповіла стара, і в її голосі забриніли нотки здивування.
— А це означає, що ти мені збрехала! — розгнівалася Глінда. — Моя чарівна перлина біла тільки тоді, коли мені не брешуть.