Якщо ти ще живий, Ілля, товаришу Дванадцять, то я бажаю тобі, щоб логіка революції не завела тебе в екзистенційний глухий кут, як багато з ким сталося.
Штірліц, на жаль, не пережив ту ніч. Цей розумний пес Баскервілей, який колись так мене лякав, з якого боку не дивись, разом зі своїми партайгеноссе врятував мені життя. Ціною свого. Я ніколи цього не забуду. RIP, Штірліц. Ти був найсміливіший і найрозумніший пес, якого я знав.
Адвокат Ірина Світлицька виграла процес у справі про вбивство Наталії Штос, її підзахисний Руслан Захарченко вийшов на свободу. Кажуть, працює десь на автомийці, і все у нього взагалі нормально. Світлицька вже на пенсії, Геннадій Семенович Туз продовжує працювати в адвокатурі.
Сашу я більше ніколи не бачив. Тієї ж ночі я видалив його номер з «контактів». Якось на станції метро «Пушкінська» я випадково зустрів мєнта Толіка, і той розповів мені, що Саша все ж таки поїхав в Австралію і зараз працює діджеєм в одному із сіднейських нічних клубів. Він подзвонив Толіку десь три роки тому о третій ночі, унюханий в мотлох, і все це розповів. Вони розмовляли менше чотирьох хвилин, зв’язок обірвався на півслові, і Саша не передзвонив. І не передзвонює досі, це на нього схоже. За ці роки багато що могло змінитися, але одне я знаю точно — я б не хотів, щоб ця людина ще раз з’явилася в моєму житті.
Що стосується самого Толіка, то він змінив міліцейську охорону на приватну охоронну структуру, істотно погладшав, але фактично не змінився: так само випиває, так само западає на дурь. Арман також дуже розтовстів і став схожим на класичного левантінського торгаша. Має чи не на всіх товстих пальцях золоті болти, носить шкіряну куртку, майже не голиться і тримає кілька контейнерів з турецькими джинсами на ринку «Барабашово». Я купив у нього джинси, і він по-приятельськи зробив мені нормальну знижку.
Нестор не був на Майдані, але пішов воювати і загинув під Іловайськом. Світла пам’ять! Вип’ємо за його спокій текіли, яку він так любив. RIP, Нестор, ти був красивий і цікавий хлопець, схожий на вікінга. Вибач нас, ідіотів, що підколювали тебе через твоє донбаське походження. Мені за це соромно. Ти славетний син своєї країни. Випий і ти за наше здоров’я, якщо у Вальгалі є текіла!
Соня Купер вдало вийшла заміж за сина одного поважного держслужбовця, народила вже другу дитину, але фігуру зберегла. Вона катається на червоненькій «Тойоті Ауріс», носить дорогі і стильні речі, пише у «Фейсбуці» про фітнес і саморозвиток, а в «Інстаграмі» викладає свої гламурні фоточки. Не працює, виховує дітей. У Соні Купер усе добре. Ми в друзях на ФБ, але жодного разу не спілкувалися.
Сім’я Штос за ці роки значною мірою втратила свій вплив і частину бізнесів, але клуб «Вегас» залишився за ними. Наскільки я знаю, птаха й досі там адмініструє, але в клубі стало значно спокійніше, і «пітбулів» звідти прибрали. Сьогодні це майже респектабельне місце. Наркотиками там більше не торгують, голови нікому не пробивають.
Після того як Артура змусили піти з «Вегасу», він довгий час микався без роботи, почав уже спиватися, опустився, але згодом улаштувався охоронцем у супермаркет, який, за іронією долі, колись теж належав сімейству Штос. Зараз у ньому нема й сліду від колишнього клубного життя — це звичайний жлоб у засаленій уніформі, який слідкує за тобою, коли ти наближаєшся до каси.
Зате пастор Патрік розвернувся на повну. За рік він переїхав до Києва, десь дістав купу грошей і побудував на Нивках Церкву Нового Народження — споруду, схожу на гібрид космічного корабля з маєтком міністра кучмівської доби в Конча-Заспі. Патрік запустив власний телеканал, і під час проповідей збирає гроші відрами. Пластмасовими відрами, це не метафора. Кажуть, він остаточно кинув наркотики та алкоголь, навіть палити кинув. Лише Бог його надихає. Бог і гроші.
Інформаційна агенція «Tower news» припинила існування в тому вигляді, в якому ми її знали. Після серії викривальних статей про наркоторгівлю в Харкові, ниточки з яких вели на саму гору, стало ясно, що ми перейшли дорогу комусь дуже впливовому, і в агенції несподівано почалося переформатування. Спочатку власник урізав фінансування, змусивши Віку звільнити більшість журналістів, а після цього звільнив її саму. Команда змінилася, і агенція перетворилася на цілком лояльний владі діловий ресурс з абсолютно іншими задачами. Віка переїхала до Києва і зробила кар’єру в PR, Блошкін пішов на пенсію, «злий редактор» Лена працює головним редактором «Tower news», решта розбіглися хто куди. Агенція називається, як і раніше, але тепер це зовсім інше ЗМІ — привчене до лотку.
Що ж до нас з Мариною, то ми вже десять років у шлюбі. У нас народилася донька Карина, копія я, а ніс мамин. Мене звільнили з «Tower news», і відтоді я пішов із журналістики, та й журналістика значною мірою пішла із мене. Я потроху освоїв маркетинг, і три роки тому теж переїхав із сім’єю до Києва. Зараз працюю на одну торгівельну компанію з американським капіталом і пишу не новини із залу суду, а технічні прес-релізи непоганою англійською мовою. Пишу добре, платять мені за це теж добре. Нещодавно запропонували нову посаду у США, і може статися, що найближчим часом я переберуся із сім’єю до Каліфорнії.
Р. S.
Я підготував цей рукопис під псевдонімом, але усвідомлюю, що мене можна вирахувати, підняти старі справи і розпочати кримінальне переслідування у зв’язку з убивством Ореста Кіндсфатера, тіло якого, до речі, й досі не знайдено. Я цього не боюсь, адже я ні в чому не винний, але мені б не хотілося відволікатися від сім’ї і кар’єри, знову занурюватися у мєнтовську реальність, від якої я давно відвик. Я не маю бажання годинами відповідати на питання лицемірів і дегенератів у похмурих совкових кабінетах. Протягом усього свого паскудного життя вони заповнюють консервні бляшанки смердючими недопалками, підшивають папірці у жовті папки і годуються, як міль, твоїми проблемами.
Нехай жеруть одне одного. Я у ці ігри більше не граю.
Про автора
Андрій Войніцький — український письменник і журналіст, головний редактор інформаційно-розважального порталу «Мой Харьков». Народився в 1983 році у Полтаві.
У 2015 році кілька оповідань автора, що до цього публікувалися у літературних журналах, вийшли окремою збіркою «Скільки коштує бути білою вороною». Книга була представлена на книжковій виставці у Франкфурті-на-Майні і отримала схвальні відгуки читачів.
Автор працює у жанрі психологічної прози. Дебютний роман письменника «Новини» — це гостросюжетна історія журналіста, який намагається викрити канал поставки наркотиків у Харків і наживає собі ворогів серед місцевого криміналітету і корумпованих співробітників поліції.
«...Напруження останніх днів, моє подружнє життя, яке розліталося на друзки, моя залежність, страшна линюча хмара, яка щосекунди висить над головою, психологічна втома, цей тягучий суд, що почався як звичайна робота і раптом утягнув мене всередину... І це ж навіть не фінал! Який фінал? Ще далі буде! А я ж просто хотів жити легко, розважатися, покурювати іноді, бавитися зі смішливими дівчатами, бути таким собі Хенком Муді, роздовбашем, літописцем безглуздих пустощів... Але ж це Харків, дитинко!.. Тут ти ходиш на роботу пішки, а не їздиш на власному „Порше“, тебе пресують мусора, і не на кокаїнову вечірку ти прямуєш, а у райвідділ, де тобі дадуть по рилу... І будуть кошмарити... І недоступна Соня Купер буде реготати над твоїми невдачами...»