Колектив авторів:
Ротань В. Г. — керівник авторського колективу і відповідальний редактор; завідувач кафедри цивільного і трудового права Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, член Науково-консультативної ради Верховного Суду України, доктор юридичних наук, професор;
Самсін І. Л. — Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук;
Ярема А. Г. — заступник Голови Верховного Суду України, Заслужений юрист України;
Кривенко В. В. — заступник Голови Верховного Суду України, Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, доцент;
Карабань В. Я. — суддя Вищого господарського суду України, Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук;
Сонін О. Є. — доцент кафедри цивільного і трудового права Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, кандидат юридичних наук
Вступне слово
В Україні прийнята і діє Конституція, що увібрала в себе кращий світовий досвід конституційного регулювання суспільних відносин. Конституція спрямовує поточну правотворчу діяльність. Відтак Україна має систему законодавства, що відповідає потребам інтенсивного прогресивного розвитку політичної, економічної, соціальної сфер, потребам утвердження честі і гідності людини, її морального, інтелектуального і фізичного розвитку. Задача полягає тільки в тому, щоб забезпечити впровадження в життя Конституції, законів і інших актів законодавства. Провідна роль у цьому належить судам.
Але виконати свою частину завдання впровадження у суспільні відносини Конституції, законів України та інших актів законодавства суди можуть тільки за умови, що судді будуть досконало володіти інструментарієм раціонального опрацювання положень Конституції, законів, інших правових актів. Проте до останнього часу такий інструментарій у вигляді системного вчення не був розроблений. Автори цієї книги доклали чималих зусиль, щоб подолати зазначену прогалину в юридичній науці. Вони готові до подальшої напруженої роботи з метою удосконалення розробленого ними вчення.
Але вже сьогодні це вчення є придатним для практичного застосування. Воно отримало високу оцінку з боку суддів, які сумарно впродовж п’яти тижнів обговорювали положення цього вчення на семінарах, що були організовані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України разом з програмою «Прозорість та ефективність судової системи України», що спільно фінансувалась Радою Європи і Європейським Союзом і впроваджувалась Радою Європи. Відтак судді при підвищенні кваліфікації і кандидати на посади суддів при проходженні спеціальної підготовки повинні оволодіти цим вченням. Для цього і здійснюється видання цієї книги.
Ігор Самсін,
Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
Передмова
Якщо література в широкому розумінні означає «твори письменності»[1], то акти законодавства — це літературні твори. Їх особливість випливає із об’єктивно існуючої потреби в об’єднанні цих творів, поки вони є чинними актами законодавства, в єдину систему. Надання сукупності цих творів ознаки системності є надзвичайно складною задачею. Тому твердження провідного радянського теоретика права С. С. Алєксєєва про те, що система права за своїм характером наближається до органічних систем[2], є лише побажанням на майбутнє, яке (побажання) обумовлено загальною рисою теорії права, що завжди тяжіла до філософської проблематики та до формулювання теоретичних положень без належного осмислення нормативного матеріалу, ніколи не була «нормативною», тобто системою теоретичних положень, що сформульовані на основі дослідження емпіричних явищ (нормативно-правових актів, правовідносин, практики правозастосування тощо). Навпаки, теорія права завжди виходила із загальних уявлень про право, законодавство, про те, якими вони повинні бути, а нормативно-правові акти теоретикам права були потрібні єдино для того, щоб на їх положеннях проілюструвати правильність своїх абстрактних висновків.
Викладеним не заперечується значення загальних теоретичних, у тому числі філософських, положень для дослідження законодавства, але ж оспорюється виправданість таких методів дослідження теоретико-правових проблем, коли філософські положення лише доповнюються теоретико-правовими положеннями дещо нижчого рівня узагальнення, стосовно яких (положень) термін «узагальнення» взагалі не можна застосовувати, бо насправді ніяких узагальнень (руху від конкретного через особливе до загального) немає. Є тільки набір міркувань на підфілософському рівні. Потім такі теоретико-правові положення переносяться до підручників з теорії права, оволодівають розумом майбутніх юристів, які до кінця своєї професійної кар’єри не можуть зрозуміти, як же використати з практичною метою засвоєні на студентській лаві теоретичні положення.
1
Малая Советская энциклопедия: В 10 т. — М.: Советская Энциклопедия, Т. 5. — 1959. с. 623.