12. Ні Цивільний кодекс, ні Закон «Про господарські товариства» не встановлюють тієї мінімальної кількості членів колегіального виконавчого органу господарського товариства, за наявності якої цей орган вправі приймати рішення. Виникає думка застосувати за аналогією правило про мінімальну кількість голосів учасників товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю, за наявності якої є правомочними збори акціонерів, учасників інших названих товариств (частина восьма ст. 41; частина перша ст. 60 Закону «Про господарські товариства»), до відносин щодо визначення мінімальної кількості членів колегіального виконавчого органу господарського товариства, яка (кількість) необхідна для прийняття рішень. Ця думка може бути обґрунтована тим, що для визначення порядку прийняття рішення виконавчим органом товариства приписує керуватись правилом ч. 2 ст. 98 ЦК про порядок прийняття рішення загальними зборами учасників товариства. Якщо для визначення більшості, якою можуть прийматись рішення виконавчим органом товариства, законодавець приписує керуватися правилами, що стосуються загальних зборів учасників товариств, логічно зробити висновок про припустимість застосування правил про порядок визначення правомочності загальних зборів акціонерів, учасників товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю за аналогією до порядку визначення правомочності колегіального виконавчого органу товариства. Такий висновок міститься у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорі» (абзац другий п. 40). Аналогія буде неприпустимою лише за умови, що установчими документами або іншим актом, прийнятим загальними зборами товариства, встановлено інше, бо в такому випадку немає прогалини, яку слід заповнювати застосуванням закону за аналогією.
13. Відповідно до ст. 1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ч. 3 ст. 1277 ЦК відумерла спадщина «переходить» (у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини). Проте такий перехід прав та обов’язків, що складають спадщину, не є спадкуванням, оскільки територіальні громади можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом (ч. 2 ст. 1222 ЦК), і не можуть бути спадкоємцями за законом. Тому до відносин з приводу переходу відумерлого майна до територіальних громад положення Книги шостої Цивільного кодексу «Спадкове право» можуть застосовуватись лише за аналогією.
14. Ліцензія і ліцензійний договір визнаються окремими правовими формами розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (ч. 1 ст. 1107 ЦК). Частина 2 ст. 1113 ЦК («укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше») передбачає сингулярне правонаступництво в частині прав та обов’язків, які виникли на підставі ліцензійного договору, при переданні майнових прав інтелектуальної власності. Питання про те, чи можна ч. 2 ст. 1113 ЦК застосовувати за аналогією до прав та обов’язків, що виникли на підставі ліцензії на використання об’єкта інтелектуальної власності, має вирішуватись в наступний спосіб. В принципі, законодавець свою волю в букві ч. 2 ст. 1113 ЦК висловив чітко. Тому можна було б стверджувати, що із ч. 2 ст. 1113 ЦК непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, відповідно до якого укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не тягне за собою сингулярного правонаступництва у частині прав та обов’язків, що виникли на підставі ліцензії, а тому правовідносини, що виникли на підставі раніше виданих суб’єктом права інтелектуальної власності ліцензій, в таких випадках припиняються. Але слід враховувати, що різниця між ліцензією та ліцензійним договором як підставами правовідносин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є суто формальною, а деякою мірою законодавцем взагалі ігнорується (ліцензія, хоч і має визначатись відповідно до ст. 1108 ЦК як односторонній правочин, все ж віднесена в ч. 1 ст. 1107 ЦК до категорії договорів). За викладених умов слід визнати правильним твердження про те, що мета зберегти при переданні виключних майнових прав інтелектуальної власності правовідносини, що виникли на підставі раніше укладених ліцензійних договорів, однаковою мірою має визнаватись і стосовно випадків, коли раніше виникли правовідносини між володільцем виключних прав та третіми особами на підставі ліцензій. Тому ч. 2 ст. 1113 ЦК підлягає застосуванню за аналогією і до правовідносин, що виникають на підставі раніше виданих ліцензій. Отже, сингулярне правонаступництво при переданні виключних прав інтелектуальної власності наступає і стосовно прав, що виникли на підставі раніше виданих ліцензій.