Сімейний кодекс (ст. 10) визнає аналогію закону суто сімейно-правовим явищем. Тому в названій статті при застосуванні закону за аналогією не передбачається вихід за межі цієї галузі права, а аналогія закону визначається тут як застосування до сімейних відносин, не врегульованих цим Кодексом або домовленістю сторін, норм Сімейного кодексу, які регулюють подібні відносини. Звідси непрямо випливає і при тлумаченні висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким до сімейних відносин не можуть застосовуватись за аналогією норми, що сформульовані в інших, ніж Сімейний кодекс, актах законодавства. Але цей правовий припис не може застосовуватись усупереч більш загальному правовому припису, текстуально закріпленому в ст 8 ЦПК, який не встановлює галузевих обмежень на застосування закону за аналогією, в тому числі до сімейних правовідносин.
Що стосується ч. 2 ст. 8 СК, то вона передбачає субсидіарне застосування до сімейних відносин положень Цивільного кодексу, якщо ці відносини не врегульовані Сімейним кодексом і якщо таке застосування не суперечить суті сімейних відносин. Але субсидіарне застосування положень Цивільного кодексу до сімейних відносин виходить за межі поняття аналогії закону. Воно є можливим у силу прямої вказівки на це в ч. 2 ст. 8 СК.
Господарський кодекс не формулює положень, що стосуються застосування закону за аналогією. Немає таких положень і в Господарському процесуальному кодексі. Натомість, частина шоста ст. 4 ГПК забороняє відмовляти у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Якщо в господарському процесі розглядається спір, що виникає із правовідносин, які мають ознаки цивільних, то підставою застосування закону за аналогією є ст. 8 ЦК. У решті випадків у господарському процесі застосування закону за аналогією можливе з посиланням на принцип верховенства права: принцип верховенства права передбачає, зокрема усунення ситуацій правової невизначеності. Аналогія закону є одним із засобів подолання правової невизначеності, а отже, — досягнення верховенства права. Тим, хто заперечує можливість застосування аналогії закону в господарському процесі, можна було б порекомендувати дати відповідь на запитання про те, на підставі яких законодавчих положень можна вирішувати спори про порядок скликання загальних зборів учасників кооперативного об’єднання, про мінімальну кількість учасників зборів, за якої вони визнаються правомочними, про порядок прийняття рішень загальними зборами, про мінімальну кількість членів виконавчого органу кооперативного об’єднання, за якої цей орган визнається правомочним, та про порядок прийняття рішень цим органом, якщо статутом кооперативного об’єднання ці питання не вирішені. У Законі «Про кооперацію» немає положень, які б врегульовували відносини, що стосуються перелічених питань, За таких умов за аналогією слід застосовувати положення Закону «Про кооперацію», які стосуються кооперативів (ст. 15), а також положення ст. 102, 103 ГК та відповідні положення Закону «Про господарські товариства».
3. У ч. 7 ст. 8 ЦПК та ч. 7 ст. 9 КАС мова йде про «застосування» закону за аналогією. Таке застосування здійснює суд. Отже, в цих законодавчих актах аналогія закону розглядається як суто процесуальне явище.
У ст. 8 ЦК йдеться про аналогію закону як матеріально-правове явище, тобто про регулювання відносин, не врегульованих актами цивільного законодавства, тими положеннями актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. У ст. 10 СК спочатку зазначається на «застосування» закону за аналогією, а потім, коли справа дійшла до аналогії права,— на «регулювання» сімейних відносин відповідно до загальних засад сімейного законодавства.