2. Відповідно до ч. 1 ст. 741 ЦК розрахунки між сторонами у разі розірвання договору ренти проводяться в порядку, встановленому договором. Якщо ж договором цей порядок не встановлено, то застосовуються правила ч. 2 ст. 741 ЦК («якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, у разі розірвання договору ренти одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти») або частини третьої цієї ж статті («якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати віл платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна»). Але наведені положення ст. 741 ЦК не відповідають принципу верховенства права, оскільки безпідставно зачіпають право власності однієї чи іншої сторони відповідних правовідносин.
Частиною другою ст. 741 ЦК істотно ущемляються права і інтереси одержувача ренти. Він передав у власність платникові ренти певне майно, можливо, — цінне. Можливо, це були квартира чи житловий будинок. Платникові ренти надається право в будь-який час одностороннє відмовитись від договору безстрокової ренти, попередивши одержувача ренти за три місяці (ст. 739 ЦК). У такому разі майно, отримане платником ренти під виплату ренти, залишається у платника ренти, який при розірванні договору зобов’язаний сплатити одержувачу ренти річну суму ренти. Одержувач ренти залишається без майна і без права на отримання ренти. Це порушує його право власності, як воно тлумачиться Європейським Судом з прав людини при застосуванні ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому диспозиція правової норми, сформульованої в ч. 2 ст. 741 ЦК, не повинна застосовуватись. Прогалина, що виникла, має бути заповнена застосування за аналогією диспозиції, сформульованої в ч. 3 ст. 741 ЦК, в силу якої платник ренти зобов’язаний сплатити одержувачу ренти річну суму ренти та вартість майна, отриманого при укладенні договору.
Частиною третьою ст. 741 ЦК істотно ущемляються права та інтереси платника ренти. Оплативши вартість майна, переданого під виплату ренти при укладенні договору, платник ренти при розірванні договору ренти зобов’язаний сплатити не тільки річну суму ренти, а й вартість майна, яку він один раз уже оплатив. Це — явно несправедливо. Диспозиція ч. 3 ст. 741 ЦК суперечить принципу верховенства права, а тому застосовуватись не повинна. У зв’язку з прогалиною, яка виникла, за наявності гіпотези, встановленої частиною третьою ст. 741 ЦК, застосуванню за аналогією підлягає диспозиція, передбачена частиною другою цієї ж статті. Отже, у разі розірвання договору ренти, при укладенні якого платник ренти сплатив вартість майна, переданого під виплату ренти, платник ренти зобов’язаний сплатити одержувачу ренти тільки річну суму ренти.
3. Згідно із ст. 26 Конституції України «іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України». Акцентуємо увагу на застереженні, що формулюється в кінці наведеного конституційного положення. Як було показано в одній із попередніх глав цієї книги, правові приписи, які при тлумаченні виявляються за допомогою висновків a fortiori, від попереднього правового явища до наступного і навпаки, a contrario, також є встановленими. Отже, якщо громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами та користуються правом рівного доступу до державної служби і до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції), то слід визнати, що із цього конституційного положення непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, відповідно до якого іноземці і особи без громадянства не мають права брати участь в управлінні державними справами та права рівного доступу до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування не мають. Цей висновок відповідає нормам міжнародного права і не повинен викликати будь-яких зауважень.