Выбрать главу

У драматичні часи чергової спроби відродження української держави з’явилося багато аматорських розвідок. В міру своєї обізнаності різні автори викладають своє бачення складної проблеми ук-раїногенези. Поява численних історичних міфів та квазінаукових концепцій в сучасній Україні - явище закономірне для переломних етапів історії людства. Психологічний сгрес: що переживає людина, спостерігаючи падіння звичного для неї старого порядку, змушує її шукати причини та закономірності глобальних негараздів, що спіткали її та близьких до неї людей. Пробуджується масовий інтерес до світоглядних історичних концепцій. Звертаючись до минулого, люди підсвідомо сподіваються прогнозувати власне майбутнє. А оскільки старі інституції та ідеології показали свою нежиттєздатність, тим самим втратили колишню привабливість, то відбувається пошук принципово нових концепцій та пророків.

Суспільна нестабільність дезорієнтує людину, створюючи ґрунт для так званих кризових культів, що пропонують себе як універсальний засіб для подолання усіх негараздів у нестабільному світі. Кризовий культ - це масовий, ірраціональний, месіанський рух за радикальне вирішення усіх проблем, порятунок та звільнення людства, побудову щасливого майбутнього. Його прибічники борються за нездійсненну мету, але з конкретним ворогом.

Виразні риси кризового культу несуть на собі великі ідеології сьогодення - буддизм, християнство, мусульманство, більшовизм, нацизм тощо. Ці релігії, ідеології, політичні течії зароджувалися в буремні періоди історії людства, коли поряд з Буддою, Ісусом Христом, Магометом проповідувала величезна кіль кісті» інших пророків та лжепророків, носіїв різноманітних альтернативних до офіційної ідеології єресей. Згадайте, скільки політичних партій, ідеологій, фантастичних концепцій та сект з’явилося у 1917 р. під час розпаду Російської імперії та формування більшовизму або ж у 1989 p., у часи так званої “перебудови”. Яскраві риси кризових культів демонструє не тільки більшовизм, але й відоме в Україні “Біле братство’', численні різновиди неоязичниц-тва, в т. ч. РУНВіра та квазінаукова “концепція” Священної трипільської Аратти “народного академіка” Ю. О. Шилова.

З розвалом Радянського Союзу його колишні громадяни втратили довіру як до старих концепцій, так і до офіційної науки, що їх продукувала. Тотальна недовіра (аж до масового відторгнення наукових постулатів минулої епохи) збіглася з пробудженням інтересу до історичного минулого, як потенційної можливості прогнозування непевного майбутнього. Оскільки природа не терпить порожнечі, то зростаючий суспільний голод на історичну інформацію почали задовольняти не «дискредитовані” роботою в радянських університетах та Академії Наук УРСР науковці, а політизовані аматори та оперативні мІфотворці-заробіт-чани. До того ж їхні яскраві, не о б тяже ні аргументацією фантазії вигідно вирізнялися на тлі занадто сухих і складних для сприйняття пересічного громадянина міркувань академічних вчених.

На переломних етапах історії людям притаманно відмовлятися від застарілих ідеологічних концепцій на користь нових, які більше відповідають новим реаліям. Однак поява нових ідей, як правило, супроводжується великою кількістю так би мовити “інтелектуального браку”: релігійних єресей, кв аз і ідеологій, псевдонаукових концепцій, які за логікою побудови часто важко відрізнити від неоязичницьких релігійних текстів. Адже нерідко вони будуються не на раціоналістичних причино-наслідкових зв'язках, а на ірраціональних принципах віри, а їх прибічники утворюють своєрідні секти. Автори таких новітніх псевдонаукових "концепцій” походження індоєвропейців, арійців, росіян, казахів чи українців, як правило, політично заангажовані, ультрапатріотично налаштовані аматори, які зазвичай не володіють проблемою, але нетерпимі не лише до критики своїх побудов, але й до усіх незгодних.

Все це стало причиною того, що псевдонаукові, ультрапатріо-тичні фантазії на теми походження росіян, казахів, туркменів, українців та інших колишніх народів СРСР заполонили увесь пострадянський простір. Так, відомий російський археолог Б. О. Сафронов запропонував ефектну версію походження численних народів індоєвропейської, фіно-угорської та тюрко-монгольської мовних сімей від мисливців на північного оленя свідерської палеолітичної культури Поліської низовини (Сафронов, Иванова, 1999). Спираючись на монографію автора цих рядків (Зализняк, 1989), незважаючи на його рішучі заперечення, московський дослідник робить настільки ж фантастичні, як і бездоказові висновки про розселення свідерців Північної України 10 тис. років тому далеко на схід за Урал, аж до Алтаю, на південь у Палестину, на захід у Центральну Європу. Саме ця неймовірна свідерська експансія нібито заклала підгрунтя майбутньої євразійської цивілізації, лідером якої на сьогодні є Москва.