Ці сміливі, але абсолютно відірвані від реальних археологічних матеріалів версії надто умоглядні, щоб бути переконливими. Однак вони створюють примарне, ніким не визнане археологічне підґрунтя під започатковану ще на початку XX ст. князем М. Трубецьким неоімперську концепцію евразійства, яка активно відроджується у сучасній пострадянській Росії.
Російська дослідниця Н. Р. Гусєва з патріотичних міркувань виводить індоєвропейські народи з Архангелыцини. Адже най-давніші індоєвропейці, зокрема стародавні арії Індії та Ірану за Ригведою та Авестою були блондинами - а на берегах Білого моря так багато блакитнооких блондинів! До речі, легендарний галюциноген ний арійський напій соому (хоому) Н. Р. Гусєва (1999) називає молочним самогоном, який, на її думку, давніший від пло-дово-овочевого самогону трипільських племен Надчорномор’я. Не вдаючись у дискусію про переваги арійського самогону над трипільським, сам факт існування яких не має жодних доказів крім сміливої декларації Н. Р. Гусєвої, зазначу, що й решта положень згаданої концепції аргументовані на рівні самогоноваріння загадкових аріїв Архангелыцини чи трипільців України.
Не менш сміливі за згаданих росіян у своїх етнологічних побу-довахідеякі вітчизняні автори, особливо прибічники трипільських витоків українців та усього прогресивного людства. Із затвердженого міністерством освіти України навчального посібника для студентів педагогічних закладів “Історія педагогічної думки і освіти в Україні”, Київ, 1993 (автори проф. О. О. Любар та Д. Т. Федоренко) дізнаємося (стор. 29), що відома з давньоарійських текстів хоо-ма, виявляється, ніякий не російсько-арійський молочний самогон, а предковічне українсько-трипільське питво, бо саме від нього походить українське ім’я Хома. На стор. 22 посібника читаємо “Праукраїнці-трипільці стали родоначальниками... славнозвісних борщів українських, вельми вітамінізованої страви, яка... і досі не знайшла собі альтернативи”. Як вдавалося трипільцям зварити борщ без картоплі, помідорів, буряка, моркви, цибулі, часнику, перцю і навіть без капусти, про існування яких вони тоді й не підозрювали, - це ще одна таємниця Трипілля, відповідь на яку знає лише професор О. О. Любар з Криворізького педінституту. Він докладно аналізує “новий підхід до постановки навчання і виховання підростаючого покоління населення праукраїнців трипільської культури” І хоча “не знайдено жодного підручника чи посібника для шкіл праукраїнців, як відсутні навчальні плани і програми, бо всі вони, як і численні унікальні духовні книги епохи неоліту знищені вогнем, мечем і водою під час і враз після хрещення Київської Русі в 988 р.” Все ж “система виховання і освіти населення праукраїнців уже в IV—III ти-ся-чоліттях до Різдва Христового була найбільш прогресивного у порівнянні з будь-якими цивілізаціями тогочасногосвіту”(Лю-бар, Федоренко, 1993, С.23-25). Чого не скажеш про сучасну освіту українців, якщо такі посібники Міністерство освіти рекомендує українським студентам.
Романтико-фантастична трипільська версія походження українців розквітла за роки незалежності в середовищі патріотично налаштованих аматорів. Незважаючи на повне неприйняття фахівцями цього квазінаукового ггокруча та його неодноразову критику різними дослідниками, в тому числі і автором цих рядків (Залізняк 1997, 2002а, 20026, 2004а, б)], цей відверто фантастичний міф має досить широке коло прихильників серед свідомих українців.
 |
|
А Розселення найдавніших землеробів у Європі в VII- V тис до н. е. |
Кількість літературних фантазій на цю тему не піддається обліку, утворюючи окремий квазінауковий жанр україністики, що вже отримав назву “трипологія”. Одним із його наріжних каменів є непохитний автохтопізм “трипологів". Схоже, що вони й не підозрюють, що своїм корінням він сягає гірших традицій радянської археології. На противагу космополітичним міграціо-ністам, відстоювання місцевого коріння стародавніх культур і народів СРСР мало патріотичний підтекст, який нерідко виливався у твердження на кшталт: “наш радянський неандерталець най-протресивніший неандерталець у світі”.
Сучасні “трилологи” категорично заперечують давно очевидне для фахівців балкано-дунайське коріння трипільської культури. Цій непатріотичній, на їхню думку, позиції запродаи-дів - м і грац і он і ст і в вони протиставляють школу патріотичних автохтоністів. Останні не тільки не визнають загальновідомі балкано-дунайські генетичні зв’язки Трипілля, але й вважають Україну батьківщиною землеробства та скотарства, а Трипілля давньотераїнською державою, матір’ю усіх цивілізацій. Не во-лодіючи в належній мірі науковими джерелами з трипільської проблематики “трипологи” для зміцнення своєї позиції зараховують до автохгоністів таких авторитетів минулого, як Б. Хвойко, М, Грушевський, М. Біляшівський, В. Щербаківський, В. Дани-ленко, О. Кандиба-Ольжич, В. Петров та інших знаних українських вчених. Змушений розчарувати патріотичних трипіллязнав-ців - згадані поважні дослідники не тільки не вважали трипільців українцями, а Трипілля автохтонним в Україні, але й бачили його витоки у Подунав’ї, на Балканах та в Малій Азії.