Як відомо, культура Кукутені-Тринілля сформувалася близько 7 тис. років тому на території Румунії, а вже звідти її носії просунулися на Правобережну Україну. Прибічники трипільської версії походження українців у такому разі мусять визнати, по-перше, що ми родом з Румунії і не є корінним етносом в Україні, а по-друге, що українці - найстарший народ у світі і нам 7000 років. Останнє повністю суперечить усім відомим науковим фактам. До того ж постає питання, чому трипільці були саме українцями, а не румунами, як це стверджують румунські ультрапатріоти? Адже Трипілля було молодшою східною гілкою культури Преку-кутені Румунії, як а існувала на теренах Румунії паралельно з Трипіллям, До того ж наше Трипілля розвивалося під впливом нових хвиль кукутенських мігрантів із Молдови.
Після тривалого перебування в статусі “молодшого брата” нам дуже хочеться бути найстаршими з народів світу, якому всі завдячують світлом цивілізації. Відомий археолог і поет Борис Мо-золевський якось висловився про трипільську версію походження українців: “Чого ми такі нерозумні, що хочемо бути старшими за всіх? Адже чим старший, тим ближчий до могили”. Народи, як і люди, не живуть вічно. Це добре відомо археологам, що досліджують рештки культур десятків народів, які мешкали на території нашої країни до появи тут українців. Де ті кіммерійці, скіфи, сар-мати, готи, гуни, авари, хозари, печеніги, половці? Вони пройшли свій життєвий цикл від народження через пасіонарний розквіт (за Л. Гумільовим), зістарилися і поступилися місцем молодшим етносам. Тільки степові кургани нагадують про їхнє існування в минулому. То ж чи варто правдами і неправдами записувати українців до дряхліючих народів-пенсіонерів?
Однак було б невірно абсолютно заперечувати будь-яку роль трипільців в україногенезі. Як і інші стародавні народи України (скіфи, сармати, фракійці, балти, численні тюрські етноси тощо) трипільці не були українцями, але певною мірою були їхніми пращурами. На нашу думку, деякі елементи традиційної культури, що мають близькосхідне походження, потрапили в український етнокультурний комплекс як спадщина трипільців. До них зокрема належать релікти культів священного бика, небесного змія тощо в українському фольклорі. Ці ж витоки має архаїчна лексика близькосхідного походження в індоєвропейських мовах, у тому числі в українській. Мабуть деякі елементи землеробської етнокультури українців (зокрема глинобитна хата) успадковані нами від найдавніших балканських землеробів, у т. ч. трипільців.
Елементи культур не тільки трипільців, але багатьох стародавніх народів території України стали органічними складовими неповторного українського етнокультурного комплексу, який, на мою думку, склався в V-V1I ст., тобто у ранньому середньовіччі. Саме тоді формувалася етнокультура більшості великих народів середньої смуги Європи: французів, англійців, німців, сербів, хорватів, чехів, словаків, поляків, українців та ін.
Отже, українці не кращі, але й не гірші за інші народи Європи. їхній етногенез - це об’єктивний процес, зумовлений універсальними законами етнотворення континенту. Оцінювати ж концепції походження українців, чи будь-якого іншого народу, мірилами патріотизму романтичних сентиментів чи політичною доцільністю - безглузда, контрпродуктивна, а часом і небезпечна справа. Яскраві приклади такого підходу знаходимо в побудовах сучасних “трипологів55-міфотворців.
Останні роки апологетом антинаукової фантастики на трипільську тему став народний академік Ю. Шилов, який виклав ЇЇ суть у своїх численних брошурах (“Победа55 2000 p., “Праслов’янська Аратта” 2003 р., “Чого ми варті” 2006 р. таін.). Якщо серцю згадуваної росіянки Н. Р. Гусєвої миліша архангельська версія походження легендарних аріїв Індії та Ірану, то Ю. О. Шилов сміливо виводить усе прогресивне людство, точніше індоєвропейські народи з усіма відомими світовими цивілізаціями Старого і Нового світів з рідної трипільської культури. Така географічна диференціація зазначених реконструкцій минулого свідчить не так про принципову боротьбу наукових концепцій, як про вагому політичну складову в етнологічних побудовах згаданих авторів. Та Ю. О. Шилов не тільки не приховує, а навпаки постійно декларує у своїх текстах свою політичну орієнтацію та відверті месіанські амбіції.